79
Однією з найтрагічніших сторінок української історії став Голодомор 1932-1933 років
Ті події спричинили демографічну катастрофу, забравши життя від 7 до 10 мільйонів українців. Проте навіть донині ці цифри можуть бути неточними, оскільки вести статистику смертності було заборонено, а тим паче називати голод причиною смерті. Утім масштаб звірств на українських територіях, населення яких тоді становило майже 30 млн осіб, був дуже значний.
Голодомор був штучно створеною зброєю комуністичного режиму, яку використали для підкорення українського народу, зламавши його спротив колективізації та прагнення до національної ідентичності. Зловісну роль в організації геноциду відіграв так званий закон про п’ять колосків, ухвалений в серпні 1932 року. Згідно з ним, будь-яку людину, помічену в привласненні навіть найменшої кількості зерна з колгоспних полів, карали розстрілом або позбавленням волі терміном щонайменше 10 років.
Політика хлібозаготівель полягала у викачуванні продовольства з українських сіл і супроводжувалася обшуками та реквізицією всіх запасів зерна і їжі. Села залишалися без жодних ресурсів для виживання, що зумовлювало масове голодування. Ці жахливі сторінки історії досі відгукуються болем у колективній пам’яті нації, лишивши глибокі психологічні травми для нащадків тих, хто вижив.
Окрім прямих демографічних втрат, Голодомор призвів до деформації ціннісних орієнтацій і глибоких змін у соціальній поведінці. Зокрема, в українському суспільстві закріпилися страх перед зовнішнім контролем і недовіра до державних структур. Як підкреслюють сучасні дослідження, ті події продовжують позначатися на сучасній суспільній психології українців, формуючи певну психологічну оборону проти повторення таких трагедій.
Протягом багатьох десятиліть правду про цей злочин приховували, а масштаби трагедії заперечували. Важливу роль у висвітленні та визнанні Голодомору зіграли видатні дослідники, митці та журналісти, які ризикували своєю безпекою задля істини.
Перша спроба підняти завісу
Першою людиною, яка наважилася привернути увагу західної аудиторії до масового голоду в Україні, став валлійський журналіст Ґарет Джонс. Він нелегально відвідав УРСР, де став свідком наслідків конфіскацій харчів. У своєму репортажі, надрукованому в «Manchester Guardian» та «New York Evening Post», Джонс не просто описав голод, а й акцентував на свідомому впровадженні цих дій радянською владою. На жаль, його репортаж було редаговано. Водночас Москва заперечувала правдивість цієї інформації, що значно ускладнило поширення правди на міжнародному рівні.
Інший британський журналіст, Малкольм Маґґерідж, який перебував у СРСР у той же час, у своїх репортажах для «Manchester Guardian» описав те, що бачив на власні очі в українських селах: голодних, виснажених селян, конфіскацію хліба, спустошені поля та хаос. Маґґерідж надсилав свої матеріали дипломатичною поштою, оскільки іншим шляхом їх публікація була б заблокована. Так само як і Джонс, Маґґерідж наголошував на тому, що голод є наслідком політики радянської влади, яка знищувала селян як клас.
Незважаючи на свідчення Джонса та Маґґеріджа, радянська влада активно заперечувала голод. Один із найвпливовіших тогочасних журналістів Волтер Дюранті, який очолював московське бюро «New York Times», виступив із потужними запереченнями голоду, назвавши звіти Джонса перебільшенням. Дюранті здобув престижну репутацію, отримавши Пулітцерівську премію в 1932 за серію репортажів із СРСР.
Висвітлення правди про Голодомор в Україні стало для Джонса вироком з боку тоталітарного режиму та обірвало його життя. Проте саме завдяки його праці пізніше вдалося аргументувати, що голод на теренах України був свідомо організованим геноцидом. Ці події висвітлено в польському фільмі 2019 року «Ціна правди».
Друга спроба довести
Про жахливі події, що відбувалися в Україні, деяким країнам уже було відомо, проте починаючи з 1930-х років і аж до 2006 року, Голодомор не називали геноцидом, надаючи цій трагедії іншу характеристику.
Цьому сприяла потужна радянська пропаганда, яка старанно приховувала правду про трагедію та наполягала на тому, що голод був наслідком невдалої аграрної політики або погодних умов. Як було сказано раніше, завдяки деяким впливовим фігурам – таким, як Волтер Дюранті, голод заперечували і нормалізували, представляючи ситуацію як внутрішні труднощі, з якими Союз нібито успішно справлявся. Крім того, звинуватити соціалістичний світ було складно як у роки сходження Гітлера до влади, так і під час Другої світової війни, оскільки СРСР поряд з іншими країнами займав опозиційну позицію до нацистської Німеччини. Тому протягом тривалого часу Захід не наважувався ставити під загрозу відносини з Союзом, аби не втратити потенційного союзника.
Після Другої світової війни трагедія голоду все ще замовчувалася та цензурувалася. Тому лише наприкінці ХХ століття завдяки зусиллям таких дослідників, як Джеймс Мейс, та активності української діаспори, на Заході розпочався процес осмислення і визнання Голодомору як геноциду.
Джеймс Мейс був американським істориком і дослідником, який присвятив своє життя вивченню Голодомору в Україні та доведенню того, що це була усвідомлена, штучна спроба масового терору.
Після закінчення Оклахомського університету він почав досліджувати українську історію в Мічиганському університеті. Його наукова дисертація 1981 року була присвячена національному комунізму в Радянській Україні. У цій роботі Мейс довів, що ідеали національного визволення були несумісні з комуністичною ідеологією. Відтоді науковець активно почав вивчати події голоду в Україні та шукати факти, які б довели, що трагедія була формою політичного терору.
У складі комісії Конгресу США, що займалася розслідуванням Голодомору, Джеймс Мейс зібрав унікальні архівні документи та свідчення очевидців, які підтвердили цілеспрямований характер голоду як засобу знищення української ідентичності. Його робота сприяла не лише офіційному визнанню штучного голоду геноцидом, а й презентувала новий термін «постгеноцидне суспільство» – поняття, що описує суспільство, де страх, втрата та небезпека, врізаючись у колективну свідомість, створюють передумови для недовіри до влади, апатії та постійної соціальної настороженості.
У цьому питанні Мейс один із перших звернув увагу на феномен передання страху через покоління, включно з генетичними змінами, що виникають унаслідок таких колективних травм. Нині, завдяки науці епігенетиці, поняття, започатковане Мейсом, підтвердилося.
Крім того, саме Мейс запровадив щорічну акцію вшанування жертв Голодомору. Ідея запалити «Свічку пам’яті», натхнена образом Тараса Шевченка зі свічкою, стала символом вшанування жертв і привернула увагу світової спільноти до української трагедії.
Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років»
У 2006 році відбулося повноцінне юридичне оформлення визнання Голодомору актом геноциду. Було ухвалено Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років».
Однак процес міжнародного визнання Голодомору як геноциду українського народу затягнувся аж до 2018 року в США і до 2022 року в Європейському парламенті через низку політичних та історичних причин.
Перш за все, політичні інтереси довго утримували багато країн від офіційного визнання Голодомору геноцидом. У США визнання тривалий час відкладалося через стратегічний баланс відносин спочатку з СРСР у період «холодної війни», а потім – з росією. Лише після анексії Криму та початку війни на Донбасі Конгрес США 2018 року офіційно визнав Голодомор геноцидом.
У Європі визнання Голодомору було тісно пов’язане з геополітичною ситуацією, адже багато країн ЄС залежать від російських енергоресурсів і воліють уникати конфронтації. Але 2022 року, на тлі широкомасштабного вторгнення росії в Україну, Європарламент ухвалив резолюцію, визнавши Голодомор геноцидом.
Таким чином, як для США, так і для Європи визнання Голодомору стало не лише відновленням справедливості, а й політичною заявою в умовах повномасштабної воєнної агресії росії проти України. Історія міжнародного визнання Голодомору показує, як поступово розкривається значущість історичної істини завдяки зусиллям дослідників, які присвятили себе боротьбі з тиранією та зі спотвореннями минулого. Нині Голодомор сприймається як цілеспрямований акт знищення українського народу. Сьогодні понад 30 країн, серед яких Канада, Польща, США, Естонія, Грузія, визнали Голодомор геноцидом.
Дарія ФРОЛОВА
