48
Киянин Віктор Литвин із любов’ю робив особливий атрибут для лазні
Взимку багато хто полюбляє лазню. Гарячий пар, висока температура та ще й березовий віничок… цілюще впливають на весь організм.
Особливим атрибутом тут є березовий чи дубовий віник. Щоб зробити його, потрібні певні навики. Але не тільки. Свого часу доля звела мене з киянином, який переконував, що до цього, здавалося б, простого процесу має лежати душа. А цей чоловік добре знався на цій справі. Він зробив тисячі добротних – найвищого класу! – віників для лазні. Часто дарував їх своїм знайомим, незалежно від того, ходять вони до лазні чи ні. Багато хто знав, що в нього на горищі на дачі розвішено десятки, а то й сотні віників на будь-який смак і можна завжди придбати тут цей «товар».
Причому господар не правив за нього високу ціну, головне для нього – щоб покупець залишився задоволеним. Так і було – висока якість березових віників настільки подобалася завсідникам лазні, що вони надовго запам’ятали дорогу на дачу до майстра. Навіть відомі кияни – спортсмени, медики, керівники підприємств – робили тут замовлення. Знаю, що вихваляв ці березові віники і колишній очільник «Київміськбуду», Герой України Володимир Поляченко.
Пора й назвати цього майстра – Віктор Григорович Литвин. Ще за часів Радянського Союзу працював тренером у спортивному товаристві «Динамо», займався легкою атлетикою, полюбляв біатлон, лижні гонки. Вийшовши на пенісю, влаштувався на роботу в державну рибінспекцію. Йому доручили важливу ділянку, де найбільше «розквітало» браконьєрство – біля греблі Київської ГЕС, на тамтешньому півострові.
Якраз там, на лоні природи, у вільний час Віктор Григорович паралельно вдосконалював своє хобі – виготовлення березових віників.
З роками він відшліфував це до найменших деталей, до найтонших дрібниць. Зрештою, говорив, що в цій роботі все є важливим.
На початку червня, зазвичай, він розпочинав заготівлю матеріалу для віників (найкращий період для цього). Не хотів прогавити час, коли листя розпускається, міцніє, набирається соком та ароматом. Вибирав берези, де були гарні молоденькі листочки, які досягли певних розмірів, зберігаючи гарну еластичність. Щоб знайти потрібні дерева, бувало, проходив чимало кілометрів лісовими угіддями, якомога далі од гучних доріг. Казав, що ідеальним вважається час з ранку, після того, як зійшла роса. Обирав дворічні гілочки, які ростуть ближче до землі, довжиною від 50 до 60 сантиметрів.
Виходив на свою заготівлю у теплий, сонячний день. Приносив із лісу в’язанку гілячок додому і розпочинався черговий етап роботи. Розкладав, вирівнював, щоб листочок до листочка…
Зв’язати правильно віник для Віктора Григоровича було також дуже важливо. Він ретельно відбирав гілочки – які йдуть донизу, а які – догори. Після того, як вони трішки підв’януть, збирав їх у віники. Додавав пучки цілющих рослин. Для нього важливо було навіть обрати потрібну мотузку, щоб зв’язати віник, а також, як зав’язати її, де саме в цьому снопику сховати вузлик і яким він має бути. Щоб цим віником було легко та приємно користуватися, відчуваючи насолоду від лазні
Сушив на горищі дачного будинку. Звичайно, за усіма правилами, аби не утворилися прілості й не почала з’являтися цвіль. Листя має залишатися зеленим, але матовим і, головне, як розповідав Віктор Григорович, з яскраво вираженим ароматом.
У нього все горище на дачі було у березових та дубових віниках. Заготовляв їх так багато, що вистачало усім, хто до нього звертався. Радів від цієї роботи. Дехто з його знайомих казав по доброму, що Віктор Григорович – дивакуватий чоловік, бо для нього головне – рибінспекція і… лісові угіддя. Мешкав один, був неодруженим, тому й віддавався сповна роботі, яку також любив.
Мені багато хто із його колег говорив, що Литвин є дуже принциповим, непоступливим рибінспектором, особливо якщо це стосувалося злісних браконьєрів. Він створив громадський екологічний патруль, який діяв на його рибінспекторській ділянці (допомагали в роботі студенти київських інститутів).
Начальству української рибоохорони в середині 1990-х не подобалася надмірна принциповість Литвина, який, бувало, складав протоколи за порушення правил рибальства на окремих прокурорських працівників, чиновників із високих кабінетів. Тому Литвина періодично викликали «на килим» до начальства для пояснень із приводу відповідей на «скарги» порушників. Але особливо незадоволеним були діяльністю рибінспектора ті, хто займався масовим браконьєрством – представники криміналітету, які «промишляли» незаконним вилом риби у великих масштабах, торговці із сумнівним минулим, які мали за плечима судимості.
Вони знали, що рибінспектор Литвин патрулював свою ділянку Дніпра і вдень, і вночі, за будь-якої погоди. Він «виловлював» з води кілометри браконьєрських сіток, складав протоколи, направляв к суд.
Одного разу вночі зловмисники підпалили дебаркадер на Дніпрі, де базувалася рибінспекторська група Литвина. Приміщення згоріло дотла. Було порушено кримінальну справу, однак винуватців так і не знайшли.
Віктору Григоровичу часто погрожували телефоном, «радили» спокійно жити на пенсії. Але він не зважав на ці дзвінки.
Потім було ще одне попередження – підпалили двері квартири на Оболоні. Паліїв також не знайшли.
Думаєте, це зупинило принципового рибінспектора? Інший би відступив, бо ж скільки можна боротися, тим більше, якщо це загрожує життю. Але це було не в характері Віктора Григоровича. Він уперто продовжував йти своєю рибінспекторською стежкою навіть в умовах жорсткого пресингу з боку начальства. Бо кому ж подобаються такі принципові підлеглі, які мають завжди свою думку і постійно кивають на закон?! Із часом Литвину в межах реорганізації доручили іншу ділянку роботи, де вже не таким великим було засилля браконьєрів на Дніпрі.
Він не відмовився трудитися тут, хоча доказував, що в діяльності цієї структури давно назріли суттєві зміни. А між тим, не полишав своє улюблене заняття – створення березових віників для лазні.
Зрештою багаторічну рибінспекторську роботу довелося залишити. Казав мені, що скучає за нею… Але мав розраду – ліс, березові віники. Деякий час тому, він зателефонував мені, казав, що з роками вже здоров’я підводить. А потім він змінив номер телефону, хоча його знайомі казали, що Віктор Григорович продав дачу.
Леонід ФРОСЕВИЧ
