1,1K
На території музею хочуть звести багатоповерхівку
У столиці тривають судові процеси навколо спроби зведення в дворі Музею видатних діячів української культури 16-поверхового житлово-готельного комплексу. На переконання культурознавців, будівництво може вплинути на візуальне сприйняття музею, який є системою поруч розташованих будинків, де колись по сусідству жили Леся Українка, Микола Лисенко, Михайло Старицький і Панас Саксаганський.
Ситуацію вивчав Каштан NEWS.
Історія створення
Літературно-меморіальний музей видатних діячів української культури заснований у 1987 році, розташований на вулиці Саксаганського (колишня Марїінсько-Благовіщенська, яка в позаминулому столітті фактично була околицею Києва) і складається з п’яти будинків. Тут наприкінці XIX — на початку XX століть по сусідству жили родини визначних українських митців — Лесі Українки, Миколи Лисенка, Михайла Старицького, Панаса Саксаганського.
Ці особистості разом із своїми сім’ями були об’єднані давньою дружбою, спільними творчими інтересами, активною громадянською позицією, спрямованою на піднесення національної самосвідомості. Як результат — вони створили унікальний мистецько-культурний осередок, який їхні сучасники називали українським Парнасом.
У фондах музею, які постійно поповнюються, зберігається чимало справжніх скарбів національної культури: цікавих культурологічних і соціальних програм, адже в контексті цієї діяльності знаходяться і література, і музичне мистецтво, і театр, і народна творчість.
Спроби знищення
Хмари навколо музею почали згущуватися, коли мером Києва було обрано сумнозвісного Леоніда Черновецького. Тодішнім ділкам у міській владі і навколо неї впала в око земельна ділянка, розташована в межах музею. А тому цю землю й було передано під будівництво житлово-готельного комплексу.
Нині замовником будівництва є ТОВ «НВК Рестін», яке в медіа повʼязують із столичним забудовником Вадимом Столаром. На території музею (в його дворі) і планують звести 16-поверховий будинок.
«Музей являє собою п’ять садиб, які розташовані поруч одна від одної: частина — на вулиці Жилянській, інша частина — на вулиці Саксаганського», — уточнює київський пам’яткозахисник Дмитро Перов.
Між цими будинками, продовжує він, є вільний прохід. Саме це й стало каменем спотикання між забудовником, місцевими мешканцями, правоохоронцями та Міністерством культури і стратегічних комунікацій України. Адже на цьому місці невгамовні будівельники хочуть спорудити свою бетонну свічку.
Судова тяганина
Як водиться в ситуаціях, коли виникають суперечки, до справи долучають суди. У цьому випадку спір триває щонайменше чотири роки: нині касаційну скаргу розглядають у Верховному Суді.
А розпочалося все з того, що профільне міністерство виступило проти новобудови: відомство не погодило проведення робіт і початок самого будівництва. Тоді забудовник вирішив судитися і подав відповідний позов.
Згодом у справу втрутилася столична прокуратура, яка також звернулася до суду. Її позов стосувався, зокрема скасування договору оренди земельної ділянки, термін дії якого, до речі, вже сплинув.
Крім того, в позові вказують на необхідність усунення перешкод щодо цільового використання земель культурного призначення. Тобто мається на увазі той факт, що є земля, на якій розташовано об’єкти культурної спадщини. Для того, аби їх та прилеглу територію використовувати за призначенням, наприклад, для проведення культурно-просвітницьких заходів, не повинно бути нічого, що заважало б таким діям.
А саме цьому може зашкодити спорудження між історичними будинками 16-поверхової будівлі. Отже, прокурори намагаються усунути цю перешкоду.
Феміда на боці забудовника?
У цій справі колегія суддів Касаційного господарського суду оголосила перерву до 15 січня наступного року.
Як припускає Дмитро Перов, суд готував оголосити рішення не на користь прокуратури, не на користь збереження пам’яток, а на користь забудовника.
Втім, додає співрозмовник, позитивно вплинула на перебіг судового засідання присутність у залі активістів та наявність телекамер. Тому суд, напевно, й не наважився на такий крок і вирішив відкласти засідання.
Так само завис у повітрі й позов Міністерства культури і стратегічних комунікацій. За словами Дмитра Перова, суд касаційної інстанції своїм рішенням направив справу на новий розгляд. У результаті під час повторних судових засідань було підтверджено правильність попередньої ухвали про неможливість ведення будівництва на музейній земельній ділянці. Звичайно, забудовник не погодився з цим і подав апеляційну скаргу.
«Тобто, як бачимо, пан Столар не полишає ідею щодо забудови цієї ділянки і в різних судах намагається залишити це право за собою», — підсумовує пам’яткоохоронець.
Можливий прецедент
Доволі цікава і навіть унікальна складається ситуація навколо позову прокуратури.
За словами Перова, річ у тім, що прокуратура обрала доволі незвичний предмет спору. Йдеться про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
А наша судова система, наголошує він, ще не оперує такими «матеріями», як землі культурної спадщини, використання таких ділянок за призначенням. Так само непросто довести, що нове будівництво може зашкодити візуальному, смисловому сприйняттю історичної території чи взагалі унеможливить проведення культурно-масових заходів.
«Територія музею є єдиним комплексом: власне, це – такий собі «маленький Пирогів» у центрі Києва. А простір між будинками використовувався для проведення культурних тематичних вечорів, поетичних читань тощо. Отже, якщо там виникне монолітна бетонна перешкода, то всі ці заходи просто неможливо буде здійснювати», — акцентує увагу активіст.
Але, наголошує Дмитро Перов, юридичних прецедентів у відмові в забудові виключно з підстав, що це буде створювати суттєві перешкоди в реалізації заходів, які належать саме до цільового призначення земельної ділянки, суди ще не ухвалювали.
Проте є надія на Верховний Суд, який може ухвалити справедливе рішення. Тому що всі попередні судові інстанції розглядали справу виключно в площині матеріально-процесуального права, а позов прокуратури грунтується більше на міжнародних правових актах із захисту об’єктів культурної та історичної спадщини.
Євген ДЕМ’ЯНОВ
