У липні 2025 року Український інститут, співпрацюючи з ICOM UK, ICOM Ukraine та Асоціацією музеїв, за підтримки Британської Ради, представив англомовний посібник “Сприяння деколонізації в музеях: Україна у фокусі”. Цей посібник містить конкретні приклади, де музейні працівники та дослідники з різних частин світу діляться практичними інструментами для процесу деколонізації. Українська версія посібника стала доступною у 2026 році.
Презентація української версії посібника “Сприяння деколонізації в музеях: Україна у фокусі” відбудеться 18 червня у Києві.
У цьому есеї Аліса Мінтер, старша кураторка колекції Розалінди та Артура Ґілбертів Музею Вікторії та Альберта (Лондон), ділиться історією Царських врат з Києво-Печерської лаври та досвідом переосмислення спадщини.
Суспільне Культура ексклюзивно публікує це есе.
У лютому 2022 року повномасштабне вторгнення Росії в Україну спричинило глобальний резонанс. Британський культурний сектор оперативно відреагував, висловивши бажання підтримати Україну та її культурну спадщину.
Усвідомлюючи необхідність практичної допомоги у збереженні мистецьких колекцій, фахівці зі спадщини також відчули моральний обов’язок ретельно підходити до термінології, що використовується для опису української культурної спадщини. Важливість цього питання тривалий час недооцінювалася з низки причин, включаючи історичне домінування Росії та системне витіснення українського контексту. У Музеї Вікторії та Альберта прагнення виправити цю багаторічну недбалість стимулювало перегляд музейних колекцій.
Як старша кураторка колекції Розалінди та Артура Ґілбертів, я зосередила увагу на двох парах видатних срібних Царських врат для вівтаря, кожна з яких сягає майже трьох метрів у висоту.
Пара частково позолочених срібних Царських врат церкви Різдва Пресвятої Богородиці, майстер Григорій Чижевський, Київ, 1784 р. Музей Вікторії та Альберта, Лондон/публікується за згодою Британської Ради
Пара позолочених срібних Царських врат для церкви Воздвиження Хреста, майстер Олексій Іщенко, Київ, 1784 р. Музей Вікторії та Альберта, Лондон/публікується за згодою Британської Ради
Обидві пари походять з Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”, монастирського комплексу в Києві. Це місце було провідним центром православного християнства у Східній Європі з XI століття і нині включено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Хоча Києво-Печерська лавра офіційно отримала статус музею ще у 1920-х роках, поєднання радянського контролю над Україною, бомбардувань під час Другої світової війни (1939–1945) та німецької окупації призвело до розпорошення значної частини її культурної спадщини на користь російських установ і колекціонерів. Багато інших предметів опинилися в приватних колекціях у США та Західній Європі.
Каліфорнійський медіамагнат Вільям Рендольф Герст (1863–1951) придбав обидві пари Царських врат у 1935 році в антикварній компанії J&S Goldschmidt. Згодом їх перепродали, і у 1972–1973 роках вони стали частиною колекції Розалінди та Артура Ґілбертів.
Срібні Царські врата вперше були представлені публіці на виставці Monumental Silver (“Монументальне срібло”) в Музеї мистецтв округу Лос-Анджелес у 1973 році. Там вони експонувалися до 2000 року, коли вся колекція Ґілбертів була перевезена до Великої Британії та представлена в Сомерсет-хаусі (2000–2007). З 2008 року колекція перебуває під опікою Музею Вікторії та Альберта, де за неї відповідає спеціальна команда кураторів.
Після дискусій із Марією Близинською (співголовою ICOM UK) та Тетяною Філевською (креативною директоркою Українського інституту) я усвідомила обмеженість наших знань та нагальну потребу у виправленні внутрішніх систем музею.
Перші зміни були внесені у співпраці з Тетяною Філевською, яка надала коректну назву церкви, з якої походить одна з пар Царських врат, а також імена майстрів, які їх виготовили. Вона також уточнила історичний контекст доби Російської імперії, коли було створено врата, і надала інформацію про радянське вилучення українських культурних цінностей у 1920-х роках, коли згадані Царські врата були вилучені.
Далі постало питання формулювань у музейному каталозі. У ньому зазначалося: “Ці царські ворота, ймовірно, замовила Катерина Велика для святкування анексії Криму 1784 року. Імператриця перебувала в Києво-Печерській лаврі кілька тижнів, перш ніж вирушити у подорож новоприєднаними територіями”. Такий опис відображав російську імперську риторику. Зокрема, текст використовував суперлатив “Велика” замість нейтрального “Катерина II”, а слово “святкування” замість нейтрального “відзначення”. Каталог також не пояснював суть “анексії” Криму за Катерини II та не згадував, що її перебування в монастирі мало глибокий символічний характер як складова ширшої стратегії підкорення значної частини України та позбавлення Києва автономії.
Третій аспект стосувався недостатньої інформації про сам монастир та роль Царських врат у контексті київського ремісництва та української традиції сріблярства. Також не було згадано про ймовірне радянське вилучення та політичне значення Києво-Печерської лаври в умовах російського панування.
У процесі цієї роботи ми були надзвичайно вдячні, коли з нами зв’язався Максим Остапенко, генеральний директор Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”. Спільно з ним та його колегами – заступницею генерального директора Світланою Котляревською, головною зберігачкою фондів Іриною Мартинюк та мистецтвознавицею Наталією Онопрієнко, фахівчинею з наукової реставрації та консервації рухомих пам’яток, – ми змогли уточнити інформацію та виправити неточності в музейній документації.
Спільна робота вже розпочалася, і її результатом стане глибша, багатошарова інтерпретація, яка буде представлена в оновлених галереях Колекції Ґілбертів навесні 2026 року.
Це лише один приклад ширших зусиль Музею Вікторії та Альберта, спрямованих на переосмислення описів українських об’єктів у музейних каталогах. Восени 2024 року Ада Вордсворт, аспірантка Школи слов’янських та східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона, розпочала шестимісячне стажування у Музеї Вікторії та Альберта. Її робота мала два напрями: виявлення українських об’єктів у колекціях та перегляд термінології в музейних записах.
Вордсворт ідентифікувала записи, що потребували виправлення, зокрема випадки, коли топоніми були зазначені неправильно або імена українських митців подано в російській транслітерації, а також ті, що потребували подальшого дослідження. Вона вивчала добірку українських гравюр, придбаних музеєм у 1930-х роках, і розробила довідковий ресурс із рекомендованою термінологією та принципами транслітерації з української кирилиці.
Для Музею Вікторії та Альберта це лише частина ширших, усвідомлених і натхненних зусиль, спрямованих на корекцію музейного наративу та переосмислення європейської колоніальної історії.
Читайте нас у Facebook, Instagram та Telegram, дивіться наш YouTube та TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв’язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]