1,2K
В Україні є чимало об’єктів, куди російський режим укладав свої гроші. Їх одержав і Леонід Черновецький
Одна із оборудок стосувалася нерухомості – «Газпром» купив недобудований будинок-замок в ексмера Києва Леоніда Черновецького. За інсайдерською інформацією, покупці віддали за нього півтора мільйона доларів. А через деякий час перепродали його. І Черновецький, і «газпромівці» провели «тіньову» фінансову операцію, поклавши собі до кишень значно більші суми, ніж півтора мільйона. Ані «Льоні-Космосу», ані газовикам цей заміський дім не був потрібен.
Сьогодні ми розкажемо про те, як зводили цей маєток та які він зберігає таємниці. Свого часу мені вдалося взяти інтерв’ю в творця цього замку – київського архітектора Бориса Писаренка. Вже після розмови з ним кілька разів приїжджав у село Хлепче, що біля Києва, цікавився, в якому стані перебуває творіння будівничого Писаренка. Замок справляв жахливе та гнітюче враження.
Хоч він і височіє на пагорбі, але його скоро можуть поглинути дикі хащі, які щільно обступили будівлю з парадного входу й підступно беруть у свої кліщі. Усе ближче підкочується до замкових стін довколишня глибока яруга, а місцями борозенки з допомогою дощової води вже прорвалися за сітчасту огорожу й плюндрують подвір’я.
Майже всі вікна потрощено, чимало рам на землі. Черепиця – ніби посічена градом. Будинок, особливо крило четвертого поверху, дах постраждав від пожежі. Чи хтось пустив півня, чи вогонь випадково взяв «в обійми» цю споруду – невідомо.
Відкриємо сторінку в блокноті про початок будівництва.
– Доля так розпорядилася, що до цієї справи я долучився через свого знайомого – архітектора Євгена Ніколенка. Якось у 1992 році він у розмові сказав, що познайомився з бізнесменом Черновецьким і той запропонував гарну роботу – виготовити проєкт красивого заміського будинку розміром 20 на 30, – розповідав мені Борис Назарович Писаренко. – Новина трішки ошелешила, бо то мав бути не просто будинок, а… замок у старовинному стилі. Ніколенко тоді й запитав мене, чи зміг би я взятися за це. Порадившись із дружиною (а вона в мене також архітектор), дав колезі ствердну відповідь – мовляв, зробимо «цукерку» Черновецькому. А відтак у жовтні 1992 року архітектурно-будівельний кооператив «Рута», яким керував Ніколенко, уклав зі мною угоду щодо проєктних робіт. Згодом «Рута» самоусунулася від виконання обов’язків, а тому Черновецький розірвав з Ніколенком ділові стосунки і запропонував будівництвом замку опікуватися мені особисто. Тобто я мав продовжити роботу над проєктом, здійснювати авторський нагляд за будівництвом, а ще – бути і виконробом, і представником замовника, і постачальником матеріалів, і навіть комірником. Я не вагався, приставши на цю пропозицію, оскільки значну частину роботи уже було виконано. Черновецькому сказав лише одне: ми повинні укласти з ним авторську угоду. Однак Леонід Михайлович відповів, що в цьому немає жодної необхідності, оскільки він є «надзвичайно порядною людиною». І тому щедро винагородить мене за працю. Я й повірив на свою голову.
І нічого поганого не запідозрили?
Ані найменшого сумніву не було. Тим більше, що він сам запропонував щомісяця платити мені по сто доларів (це було ніби компенсацією за те, що кооператив «Рута» так негарно зі мною вчинив). Хіба ж я міг знати тоді, що Черновецький ману пускає і в кінцевому підсумку за свій проєкт я одержу дулю з маком.
Будівлі замкового типу зазвичай мають свої таємниці. Може, й Ви як архітектор щось цікаве придумали?
Замок Черновецького і справді має таємницю. Чимало років минуло з часу появи цього секрету. Вважатимемо, що строк давності минув і можна порушити мовчання. В одній із стін замку вбудовано спеціальний сейф, про який ніхто не відає. За винятком двох чоловіків, які й придумали цю штуковину. Один із них сидить перед вами.
Сейф було замасковано?
Ще й як! Серед будівельників, які зводили будинок, був один кмітливий чолов’яга. Його старанність не можна було не помітити. Якось він відкрив мені душу: мовляв, колись за ним водилися різні грішки, був «ведмежатником», зламував сейфи, сидів у в’язниці. Однак до старого повертатися не хоче, бо має роботу, його поважають… Слово за слово, і вигулькнула тема: цей чоловік почав розповідати мені про деякі премудрості колишньої «роботи» із сейфами, про секрети, які не можна розгадати. Виникла ідея – зробити потаємний диво-сейф для господаря замку, здивувати його. Ми й загорілися цим бажанням. Можливо, це сталося під впливом прочитаних книг, кінофільмів про стародавні палаци з їхніми таємницями. А щоб ніхто з робітників не здогадався про наш план, ми щодня залишалися після 18-ї години і коли всі розходилися, мурували сховок для сейфа. Я повірив цій людині, як самому собі.
Велика бригада будівельників мурувала замок? Гарні майстри?
Було дві бригади – 25 осіб. Досить умілі фахівці, високого класу. Раніше вони будували великий храм на околиці Борисполя. А ще працювали майстри, які займалися винятково дахом, він був складним.
А чому саме цю ділянку Черновецький обрав для маєтку?
Не знаю. Можливо, тому, що поруч є ліс. Черновецький хотів купити його і зробити озеро. Певно, не дійшли руки. Зрештою, він і не збирався жити тут. Похизуватися замком – так. Заробити великі гроші на цій нерухомості.
Якими Вам бачилася головна брама замку? Вона ж, певно, мала вражати?
О, так! Виготовив проєкт. Ковані, барочні ворота… Дуже красиві. Поруч – вежа. Я дещо перейняв із стародавніх замків. Ще планувалася кам’яна огорожа, з вежами під давнину.
А родовий герб пана передбачався?
Так. На брамі. Я проєктував місце, де він мав би бути. Черновецький погодив мої ескізи.
Яким мав бути центральний вестибюль?
Особливо розкішною мала бути кришталева люстра, з різними візерунками. Її планували виготовити на заводі художнього скла. Скрізь – мармурові сходи, такі ж перила.
Невже Черновецький не просив Вас передбачити в проєкті розміщення потаємних комор чи схованок?
Навіть не заїкався щодо цього.
Борисе Назаровичу, а де саме виготовляли сейф? І хто зробив його креслення?
У Києві, на тодішньому заводі «Більшовик» узялися за цю справу. Спецзамовлення було! Я зробив креслення.
Пам’ятаєте технічні параметри?
Сейф десь… 60 на 60 сантиметрів, висотою з метр.
Товщина металу?
Приблизно півтора сантиметра. Сейф виявився важким. Шестеро чоловіків ледве занесли його у вестибюль.
Ну, а яким же був замок у цього сталевого короба?
Сейф так просто не відкриєш! Замок там особливий. Його конструкцію придумали на «Більшовику».
Заводські конструктори знали, що сейф «поїде» в заміський будинок Черновецького?
Абсолютно нічого не відали про замовника. Зрештою, питання полягає не в тому, щоб розгадати секрет ключа, а щоб відшукати місце, де сховано сейф, дістатися туди.
Скільки ключів Ви виготовили?
Два.
Ви гарантуєте, що «ведмежатники» не докумекають, як зламати такий сейф?
Ні. І ще раз – ні! Хіба що з допомогою вибухівки можна справитися з ним.
Цікаво, а як оцінив замок у цьому сейфі колишній «ведмежатник»?
Дуже високо. Сказав, що це – першокласна робота.
А за нагоди він упорався б із таким замком?
Я не запитував його про таке.
У кого сьогодні ключі від сейфа?
(Після десятисекундної паузи.) А це вже справді секрет фірми. Одне скажу: у Черновецького їх немає. І не було ніколи.
Тобто мільйонер навіть не здогадувався, що Ви, архітектор, замислили йому зробити приємний сюрприз – після завершення будівництва палацу, можливо, на новосіллі, вручити ключі від суперсейфа?
Черновецький і гадки не мав про це. Але із сюрпризом не вийшло. Одного чудового дня я залишив замок (а його ще не було повністю збудовано) – так забажав Черновецький, він без жодних пояснень «виставив» мене на вулицю. А відтак у мене не було ані найменшого бажання передавати йому ключі від сейфа, показувати засекречене місце.
Нові власники цієї нерухомості не можуть відшукати сейф?
Нізащо!
А з металошукачем?
Це неможливо. Там же скрізь металева арматура.
Може, в замку ще є секрети? Наприклад, підземний хід. Ви про нього не думали?
Жодної миті про таке не думав.
Черновецький приїжджав на будівельний майданчик?
Так. Із собою. Брав сина Степана. А той хуліганив. Бувало, дістане бойовий пістолет і стріляє по вікнах задля розваги. Я кричав на панського хлопчиська. А йому хоч би що. Сміявся тільки.
Мільйонер, може, заглядав у кожну шпарину будівлі?
Ні. Приїде, подивиться і – назад, до Києва. Якось запитує мене, за який час я доїжджаю з Києва до Глевахи. Кажу: приблизно за годину (у мене тоді були «Жигулі» «третьої» моделі). А Черновецький хвалиться, що йому, мовляв, потрібно на це 20 хвилин. Він їздив на «Мерседесі», кабріолет. Хвалив мою машину, казав: «У вас мотор добре працює».
А Ви не хотіли б подивитися, що нині, крізь роки, сталося з вашим творінням?
Я чомусь боюся туди їхати. Мені лячно від того, що там побачу. Замість красивого замку в стародавньому стилі, мабуть, побачу жалюгідну споруду, монстра якогось. Адже проєкт так і не дали довести до пуття. Отож, навіщо серце краяти? Стільки зусиль, енергії витрачено. І все марно. Хоча там, у Хлепчі, – частинка моєї душі.
***
Замок став монстром. І це визнавав навіть його творець.
Леонід ФРОСЕВИЧ
Читайте також першу частину матеріалу: Як замок Черновецького став «монстром»
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
