14 жовтня виповнилося 80 років з дня народження відомого українського актора театру та кіно, народного артиста України Леся Сердюка.
Його часто називали одним із найяскравіших українських акторів-семидесятників. Цей яскравий представник вітчизняного кінематографу залишив нам у спадок понад 100 яскравих образів у кіно, у таких відомих українських стрічках: Вавилон ХХ, Солом’яні дзвони, Княгиня Ольга, Хліб та сіль, Роксолана, Гетьманські Клейноди та інші.
Лесь Сердюк народився у Харкові, в театральній родині. Мати актора Анастасія Левицька була оперною співачкою та мала чудове лірико-драматичне сопрано, батько — теж Лесь Сердюк, був провідним актором славетного харківського театру «Березіль», учнем видатного Леся Курбаса. Саме на честь свого педагога, з яким він товаришував тривалий час, Лесь Сердюк-старший і назве свого сина. Зростаючи за театральними кулісами, і знаходячись в чудовому оточенні корифеїв українського театру, зокрема Мар’яна Крушельницького, Володимира Скляренка, Данила Антоновича та інших, Лесь Сердюк продовжує справу своїх батьків та вступає до Харківського театрального інституту.
Проте, за згадками самого актора, більше за театральну сцену його завжди приваблювало кіно. Перша поява на екрані, коли він ще у юнацькі роки читав для однієї з телепередач поему Т. Шевченка «Гайдамаки», справила на молодого актора неймовірно сильне враження, попри те, що Лесь Сердюк скоріше з іронією згадував про своє становлення у професії.
Розпочинав свій творчий шлях актор з театру юного глядача у Ризі, а потім почав працювати в Київському театрі російської драми ім. Л. Українки. Згодом актор полишає театр заради роботи на кіностудії ім. Довженка.
Першою значною роллю у кіно стала відома стрічка режисера Георгія Кохана «Хліб та сіль», де він блискуче зіграв українського селянина початку 20 століття Мар’яна Поляруша. Його герой був не лише вправним трудівником, але людиною, яка готова боротися за високі ідеали та свої права.
Але найяскравішою роллю для актора стане роль Данька у фільмі Івана Миколайчука Вавилон ХХ. Про Леся Сердюка Миколайчук згадував:
«При всій його суворості та бундючності- таке враження справляли вуса й фактурне обличчя, насправді він був доброю людиною…Про свої попередні ролі він казав, що це було раніше, і кожну свою роботу починав як спочатку. Він був воістину Народним артистом: всі його знали, всі поважали й любили. Сердюк належав до тих акторів, які займали своє місце не лише в українському та радянському кіно, а й світовому».
У 1983 році актор знався у «Легенді про Княгині Ольгу» Юрія Іллєнка, де зіграв одну з головних ролей — Князя Святослава. За свідченням самого Сердюка, він вважав цю роль найулюбленішою та найвдалішою у своєму творчому житті.
« Він грав просто неперевершено. Здається, що сам Іван Кавалерідзе робив пам’ятник Святославу Ігоровичу з Леся Сердюка»- таку високу оцінку дав головному герою свого фільму відомий режисер Юрій Іллєнко. Згодом, він також відзначав:
«Лесь Сердюк — це фантастичний концертний рояль, на якому можна зіграти все, що завгодно, аби ти був Ріхтер…».
Надзвичайно цікавою та знаковою стала роль Вільготи у фільмі «Солом’яні дзвони». Його герой — колишній нацистський колабораціоніст, який не може жити спокійно, поки є свідки його злочинній діяльності, яких він має позбутися…
За цю драматично зіграну роль, Леся Сердюка відзначили нагородою Кінофестивалю у Карлових Варах, де він одержав нагороду за кращу чоловічу роль.
Вже у часи незалежності, амплуа актора поповниться новими цікавими ролями героїчного амплуа. Зокрема, у 1993 році Лесь Сердюк знімався у «Гетьманських Клейнодах» режисер Леонід Осика, де серйозно піднімається питання українського державництва в роки великої руїни.
Багато хто з глядачів пам’ятає і яскраву роботу актора у телесеріалі “Роксолана” (реж. Б.Небієрідзе) з Ольгою Сумською та Анатолієм Хостікоєвим.
Лесь Сердюк майстерно втілює образ Касима-паші — мужнього та доблесного керівника війська Султана Сулейман.
Проте, в очах багатьох глядачів Лесь Сердюк залишився назавжди нездоланним та волелюбним козаком, яких він чимало зіграв впродовж свого творчого життя. Свою майстерність перевтілюватися у хоробрих та безстрашних персонажів, актор пов’язував зі своїм козацьким корінням, а також тому що народився на Покрову, тому завжди відчував ангела-охоронця за плечима:
«Бог мене завжди оберігав. Від поганих режисерів, поганих сценаріїв. Дуже щастило на партнерів. Картин на моєму рахунку більше 100, але справжніх ролей — близько 70…Звісно буває, що і роль виписана погано, але разом із цією поганенькою роллю ти почнеш трудитися, то вдвох можна знайти вихід навіть із найглухішої ситуації».
Віддавши найкращі роки свого життя саме кіномистецтву, актор на запрошення Богдана Ступки, успішно повертається до театру, реалізувавши декілька творчих проектів. На превеликий жаль, тяжка хвороба у 2009 році стала на заваді багатьом творчим планам та мріям актора.
Лесь Сердюк покине цей світ на 70 році життя у травні 2009 року.
Але його неперевершений та незабутній образ справжнього козака та воїна, який він успішно створював на екрані, завжди залишиться для нас в золотому фонді українського кіно.
Тетяна Асадчева
Використання матеріалів сайту лише з активним посиланням на vechirniy.kyiv.ua
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
