102
Про цю велику людину в світі кіномистецтва цілком справедливо кажуть: «Його любили всі!»
Легендарному київському актору, режисеру та сценаристу Леоніду Бикову 12 грудня 2024 року виповнилося б 96 років.
В архіві обласної поліції є сіра тека, це — томик кримінальної справи №28-849. Навскіс на палітурці — червона лінія, проведена олівцем. І напис: «Зберігати постійно!».
11 квітня 1979 року в дорожній аварії поблизу Димера Маестро загинув. Його «Волгу» протаранила вантажівка.
Хто винен у тому жахливому ДТП? Водій вантажівки? За десятиліття, що минули після аварії, яких тільки версій не висували! Одні десь дізналися, що «Волга» налетіла на зустрічний панелевоз, інші стверджували, що водій легківки намагався обминути асфальтний «каток» і врізався в самоскид. Треті висували припущення, що зловмисники злили гальмівну рідину з автівки режисера.
Мені вдалося прочитати цей томик слідчих документів із написом: «Зберігати постійно!».
Читаю Постанову про порушення кримінальної справи:
«Місто Вишгород. Слідчий Вишгородського РВВС майор міліції Єрко В. С… 11 квітня 1979 року. 0 16.30 на 46-му кілометрі автошляху Київ-Мінськ, за два кілометри від селища Димер Биков Л. Ф., керуючи автомобілем ГАЗ-24, 43-00 КИО, виїхав на зустрічну смугу і зіштовхнувся з автомобілем ГАЗ-53, 11-18 КХМ…».
Того дня Леонід Федорович повертався з дачі до столиці.
Цю аварію бачили свідки. Один із них, Іван Васильович Красний, водій Димерського лісгоспу, розповів:
«Я їхав із Димера (УАЗ-469), обігнав ГАЗ-53, завантажений скловатою. Назустріч рухався колісний трактор (відстань — до 200 метрів). Побачив, що за трактором, трішки ліворуч, йшла біла «Волга», вона ніби аж «присідала» задніми колесами. Відстань між «Волгою» і трактором була приблизно два метри. Потім «Волга» узяла ліворуч за напрямком свого руху і вискочила на зустрічну смугу. Я побачив, як легківка зіткнулася з вантажівкою…».
За кермом «Волги» сидів Леонід Биков. Він загинув миттєво. Кримінальну справу тоді розслідував старший лейтенант міліції Віктор Чевгуз. За кілька місяців він дійшов висновку про те, що водій вантажівки не винен у ДТП.
Процитую фрагмент висновку судової автотехнічної експертизи:
«Водій ГАЗ-53 не мав технічної можливості шляхом екстреного гальмування уникнути зіткнення з «Волгою».
Виходить, що Леонід Федорович допустився жахливої помилки? Чи справним водієм був режисер? У матеріалах справи є важлива деталь. Посвідчення водія він отримав ще в 1965 році в ДАІ Ленінграда. У талоні попереджень, яке додавалося до цього документа, — дві «штрафні санкції». У 1965 і 1975 роках Бикова двічі зупиняли міліціонери за порушення правил обгону і маневрування. У 1966 році в його талоні теж зробили позначку – за порушення правил проїзду перехресть і залізничних переїздів.
Пишу для того, щоб показати: Леонід Федорович не хизувався своїм ім’ям, славою, як деякі теперішні знаменитості та мажори. Після тих років жодних зауважень до нього з боку автоінспекції не було. Проте той смертельний обгін на шосе поблизу Димера виглядає дещо дивним. Хоча експерти дійшли висновку, що і гальмівна система, і кермовий механізм биковської «Волги» на момент аварії були справними.
Тривалий час мені не давала спокою думка, що додатково може розповісти з плином часу водій тієї вантажівки. Він змінив місце проживаня, і мені не вдавалося відшукати його нову адресу. Водій вантажівки жодного разу не давав коментарі, він ніби «розчинився» в житейському морі, кудись зник.
І все ж наполегливі журналістські пошуки увінчалися успіхом. Мені вдалося розшукати цього водія, поспілкуватися з ним. І він розповів, що в нього на душі після тієї аварії.
Водій живе в невеликому містечку в Київській області. Я вирішив запросити у поїздку до нього колишнього слідчого, який вів цю справу – Віктора Степановича Чевгуза.
І ось ми біля будинку Сергія Колісниченка (прізвище я навмисно змінив на прохання цієї людини). Дзвонимо у двері квартири. У відповідь – тиша. «Іванович, напевно, в гаражі з машиною возиться», – кажуть сусіди.
Гаражні бокси мешканців неподалік будинку. Один із них було відчинено. Заходимо. І тут постає картина кінематографічного плану. Зрештою, вона у таких деталях, що жодна документальна стрічка не змогла б передати їх.
Уявіть собі: двоє чоловіків стоять мовчки, не впізнаючи один одного (стільки літ минуло!). Першим «розкрився» Чевгуз:
«46-й кілометр Димерської дороги. ДТП. Биков… Пригадуєте?».
Видно було, що після цих слів Колісниченко напружився, від несподіванки просто завмер на хвилину, ніби статуя, оторопів, а в погляді з’явилася настороженість. Тихо зронив:
«Той самий старший лейтенант. Слідчий. Боже мій, а я ж сам хотів вас знайти…».
«Не хвилюйтеся, Сергію Івановичу, ніхто вас не збирається притягувати до відповідальності. Я вже давно не працюю слідчим, – пояснює той. – Ми хотіли разом з вами поговорити про цю велику людину, згадати…».
Це ж треба: десятиліття минули, а у водія, десь у глибині душі, ще залишився страх перед слідством.
«Після тієї аварії я посивів. Біль у серці досі. (Сергій Іванович дістав пачку цигарок, запалив, – авт.). Скажіть, ну чому саме я, а не хтось інший з’явився тоді на дорозі Леоніда Федоровича? Лиха доля? Важко нести цей хрест навіть з роками, повірте. Ох, і важко».
«Сергію Івановичу, ваша совість чиста і перед Биковим, і перед його дітьми. Ви ні в чому не винні», – каже Чевгуз.
«А ви знаєте, у мене досі зберігається довідка, яку ви мені надіслали в 1979-му. Зараз скажу дружині, вона принесе».
За пів години колишній слідчий тримав у руках ту саму довідку №14 від 10 червня 1979 року, пожовклу від часу, але акуратну. Видно, що цей документ у сім’ї Колісниченка дбайливо зберігали. Бо раптом щось передумають у правоохоронних органах. Житейська практика стільки прикладів знає про крутосхили розслідувань і як несподівано, жорстко впливали вони на людські долі. Тому подібні папери люди й звикли зберігати десятиліттями.
У цій довідці — чорним по білому: в діях Колісниченка немає складу злочину.
«Так, це я друкував довідку, – промовляє Чевгуз. – Упізнаю свою друкарську машинку. Але ви зверніть увагу: тут навіть вказано, що водійське посвідчення Колісниченко може отримати в будь-який зручний для нього час, на Володимирській. Де ви нині такий сервіс побачите? (Це вже сказано жартома, –авт.).
До розмови підключається пані Тетяна, дружина Сергія Івановича:
« Ми якраз на хрестинах були, коли листоноша приніс повістку про виклик до слідчого. Прочитали і прямо там відразу почали плакати. Бачила, як інші люди сльози крадькома витирали. Адже перед цим сусіди вже подумки «збирали» Сергія до в’язниці (він мешкав у селі). У селі защораз чулося: «Ой, що ж це буде? Чи посадять хлопця? Та ще й року не пройшло, як вони з Танею весілля зіграли. Горе ж яке!»
У пані Тетяни досі перед очима страшна картина: пізній вечір, на порозі, похитуючись, стоїть чоловік, кров на одязі… Він ледве витискує із себе:
«Таню, я вбив людину».
«Вбив людину». Ця фраза ще не раз «вибухне» в його душі. Вона – сильніша за вогонь. Тому що за нею – чорна прірва, куди, можливо, йому хотілося полетіти від злого року. Та й від лихої долі геть. Деякі «доброзичливці» з автопарку колись показували на нього пальцем:
«Це той чоловік, який убив Бикова».
Делікатно цікавлюся, чи знає Сергій Іванович, що на фатальному 46-му кілометрі шосе стоїть пам’ятний знак.
«Мені боляче проїжджати цією дорогою, – відповідає. – Коли тут нікого немає, я зупиняюся, виходжу з машини. Хочеться побути на самоті, помовчати. Це – моя особиста трагедія. Скільки років минуло, а у мене й досі перед очима – мертве обличчя Леоніда Федоровича, його коротка стрижка. Всі ці роки я запитую себе: ну, чому, чому він пішов на такий ризикований обгін? Що завадило виконати безпечний маневр? Напевно, серце, як писали в газетах. Хоча тоді, після аварії, я бачив, що шини задніх коліс «Волги» були зношеними. Це могло вплинути на гальмівний шлях, ще й асфальт був мокрим».
Свого часу в медіа висували версію, що в режисера трапився інфаркт перед ДТП.
«Експертиза довела, що інфаркту в Бикова в момент аварії не було. Якби щось негаразд із серцем, то водій не зміг би тиснути на гальмівну педаль до самого моменту зіткнення», – переконаний Віктор Чевгуз.
Сергій Колісниченко до найдрібніших деталей пам’ятає ДТП. Приніс своє посвідення водія (ще старого, радянського зразка), талон попереджень, показав нам. А там – жодного запису про порушення Правил дорожнього руху.
«Коли я виніс постанову про припинення кримінальної справи, то незабаром направив матеріали до архіву, – згадує Чевгуз. – За декілька тижнів мене викликає начальство, цікавиться результатами розслідування. А я кажу: справа в архіві. «Як в архіві? А чому не в суді?», – сердито запитує керівництво. Я виніс постанову про припинення розслідування. А в ній усе зазначено. Боятися мені не було чого, бо діяв згідно із законом. Вислухавши мої аргументи, начальство змушене було погодитися з ними».
«Ми були виховані на фільмах Бикова, – неквапливо завершує розмову Сергій Колісниченко. – Надзвичайно талановита людина. І донині вдома дивимося стрічки з його участю. Коли переглядаю фільм «У бій йдуть одні «старі», на очах з’являються сльози. Не можу…».
Водій кілька разів повторив, що впродовж багатьох років має в серці цю печаль — загибель кумира мільйонів. На нього постійно тисне ця трагічна історія, вона не дає йому спокою. Але нічого вже не зміниш.
***
Кінострічки, які зняв Биков, і досі популярні. У чому ж секрет успіху маестро кінематографа? Наприклад, картина «В бій ідуть одні «старі» на хвилях слави тримається з 1973 року. Народний артист України Володимир Талашко на це моє запитання відповів так:
«Леонід Биков усім нам подарував надію… І показав, що найсильнішою зброєю є віра, надія, любов…».
Талашко талановито зіграв у тій кінострічці роль старшого лейтенанта Сергія Скворцова.
А ще Володитмир Талашко говорив мені, що знамениту биківську фразу «Будемо жити!» планував використати Янукович для своєї реклами у президентських виборах. Бачте, захотілося йому «жити» й панувати довго-довго… Але не вдалося. Незважаючи на шалений тиск із боку помічників Януковича, Талашко твердо й принципово відмовився від цієї пропозиції. Хоч обіцяли золоті гори. Певно, так, по совісті і чесно, вчинив би і маестро Леонід Биков.
Відомий кінознавець Сергій Тримбач написав у Фейсбуці, що Леонід Федорович Биков – це
«лицар, мужчина, в якому було стільки совісті й честі, що, видавалося, одному не понести, одному не втримати – ту моральну планку, яку не всім дано було навіть угледіти… Таке диво – зоряне небо над головою і талант душі, багатствами якої діляться з мільйонами. І всім вистачає. Було і так є…»
І ще про кінострічку «У бій йдуть одні «старі». Яка ж геніальна фраза Бикова (капітана Титаренка у фільмі):
Титаренко запитує льотчиків:
«Як же ви не помітили? Ми ж сьогодні над моєю Україною билися…».
«А як тут помітиш? Ті ж поля, дороги, села».
І ось відповідь Титаренка:
«А повітря? Інше. А небо — блакитніше. І земля зеленіша!».
І ще важлива деталь. Капітан Титаренко демонструє свій «ескіз до вокалу», наспівуючи рядок із пісні про червону калину. Чи не слова про гімн Українських січових стрільців було «зашифровано» в цьому ескізі до вокалу? Відомо ж, що партійні бонзи чинили всілякі перешкоди в режисерській діяльності Бикова.
Леонід Биков – це справді всенародне визнання. І це вище за будь-які нагороди. Люди відчувають серцем, хто – з ними, хто живе і працює правдиво і чесно, а хто бере фальшиву ноту, продається за тридцять срібняків, хто примітив видає за талановитий, а то й за геніальний, твір. Народ завжди поціновує і шанує справжніх. Таким був, і залишається в нашій пам’яті Леонід Федорович Биков.
А його крилате: «Будемо жити!» й сьогодні на вустах в українців.
Леонід ФРОСЕВИЧ
