73
Інтерпол – міжнародна поліція, головний інструмент у боротьбі з глобальними кримінальними злочинами, що об’єднує країни в спільній протидії тероризму, торгівлі людьми, кіберзлочинністю тощо
Всупереч поширеній думці, Інтерпол не розслідує найнебезпечніші та найрезонансніші злочини, а лише виконує роль координатора між правоохоронними органами країн-членів. Основне завдання організації полягає в забезпеченні обміну інформацією, створенні глобальних баз даних і підтримці міжнародного розшуку.
Нині Інтерпол відіграє значну роль, особливо в контексті гібридної війни, що розпочала рф проти України, одночасно ставши майданчиком для боротьби зі злочинами та викриття зловживань системою.
Історичні передумови
На тлі масштабних злочинів, спричинених післявоєнним періодом, постала реальна необхідність у створенні міжнародної структури для боротьби з криміналом, який почав набувати не лише локального, а й транскордонного характеру. Європа, охоплена соціально-економічними труднощами, зіткнулася з новими викликами, зокрема з організованою контрабандою, торгівлею людьми й незаконним обігом зброї. У той час, як злочинці виходили за межі законів, перетинаючи кордони окремих держав, правоохоронні органи залишалися ізольованими в своїй діяльності та не мали повноважень для запобігання та розкриття таких злочинів.
Тож, 1923 року австрійський політик та начальник поліції Йоганн Шобер запропонував ідею об’єднання зусиль правоохоронних органів різних країн. У результаті, в тому році у Відні відбувся перший Міжнародний конгрес кримінальної поліції, на якому було ухвалено рішення про створення організації, що сприятиме співпраці між поліціями різних держав. Так розпочалася історія Міжнародної комісії кримінальної поліції (МККП).
На момент створення організації до неї приєдналися Німеччина, Франція, Угорщина, Італія, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди, Данія, Австрія (як країна-ініціатор, де було проведено першу зустріч).
У перші роки існування організація працювала над розробкою механізмів співпраці, що базувалися на простих принципах, тобто нейтральності, взаємній довірі та загальних цілях боротьби зі злочинністю. Тому Інтерпол ще з початку роботи зосередив увагу на створенні системи, яка б могла працювати поза політичними чи військовими мотивами.
Інтерпол у руках Третього рейху та реорганізація
Проте така нейтральність організації існувала не завжди. Після аншлюсу Австрії в 1938 році штаб-квартира Інтерполу, що розташовувалася у Відні, опинилася під контролем Третього рейху. Цей період став однією з найтемніших сторінок в історії організації, яка була перетворена на інструмент нацистської політики. Інтерпол переслідував не злочинців, а тих, кого режим вважав ворогами: євреїв, політичних опонентів і членів руху опору.
Керівництво організації перейшло до ключових діячів нацистського апарату. У 1940 році її очолив Райнхард Гейдріх, один із архітекторів Голокосту, який переніс штаб-квартиру до Берліна.
Після його загибелі в 1941 році Інтерполом керували Артур Небе, причетний до масових убивств у Білорусі, та Ернст Кальтенбруннер, який став останнім президентом організації часів Третього рейху.
Обидва були страчені за воєнні злочини після Нюрнберзького трибуналу.
У ці роки Інтерпол утратив свою нейтральність, перетворившись на репресивний інструмент тоталітарного режиму.
Після Другої світової війни Інтерпол відновив свою діяльність і зазнав значних змін. У 1946 році штаб-квартиру організації було перенесено з Берліна до околиць Парижа, що символізувало початок нового етапу в її історії. Організацію було реорганізовано під керівництвом Бельгії, і з цього часу стартував тривалий процес повернення до принципів нейтральності та аполітичності, задекларованих у статуті. Однак перші десятиліття після війни були непростими для Інтерполу через суперечливі кадрові рішення, які поставили під сумнів його нейтральність.
Зокрема, у 1963 році президентом Інтерполу став Жан Непот, колишній службовець режиму Віші у Франції, який відомий співпрацею з нацистською Німеччиною.
У 1968 році цю посаду обійняв Пауль Дікопф, колишній офіцер СС і шпигун нацистів у Швейцарії. Такі призначення викликали критику і підозри в політичній заангажованості організації, особливо на тлі того, що Інтерпол до 1980-х років відмовлявся брати участь у розшуку нацистських злочинців, посилаючись на пункт статуту, який забороняє втручання в політичні процеси.
Тож, методика роботи Інтерполу кілька разів змінювалась, адаптуючись під технологічний прогрес та зростання складності злочинів. Епоха телеграфів змінилася електронними системами, глобальними базами даних та кібермоніторингом. Так, Інтерпол припинив обмежувати полювання лише на банальних грабіжників, а й розширив власну протидію кіберзлочинцям, терористам і торгівцям людьми. Окрім того, до 1980-х років до Інтерполу вже входило більшість держав світу, включаючи країни Африки, Азії та Латинської Америки, що, звісно, перетворило його з європоцентричної організації на глобальну. Нині кількість членів організації сягає 190 країн світу.
У 1989 році відбулися зміни в місці розташування організації – штаб-квартира Інтерполу перенесено з Парижа до Ліона. Це рішення було зумовлено потребою в сучаснішій інфраструктурі, яка б відповідала новим викликам, що постали перед організацією в умовах глобалізації злочинності. Ліон запропонував не лише новий комплекс для роботи, а й технічні можливості для впровадження інноваційних систем обміну інформацією, що стали ключовими в діяльності Інтерполу наприкінці ХХ століття.
Як влаштований Інтерпол
Вищим керівним органом Інтерполу є Генеральна асамблея, яка збирається щорічно для вирішення стратегічних питань і обрання керівництва організації. Поточними питаннями займається Генеральний секретаріат, що включає кілька відділів: адміністративний, технічний, поліцейський і дослідницький. Виконавчий комітет, до якого входить президент, чотири заступники та ще вісім делегатів, тричі на рік контролює роботу секретаріату й готує порядок денний для асамблеї. Національні центральні бюро (НЦБ) у країнах-учасницях забезпечують взаємодію з центральним офісом і міжнародними партнерами, працюючи за законами своєї держави та відповідаючи за міжнародні зв’язки.
Організація створює та підтримує глобальні бази даних, що включають інформацію про зловмисників, викрадені автомобілі, зниклих безвісти тощо. Інструментом міжнародного розшуку є система кольорових циркулярів. Тобто, Інтерпол використовує різнокольорові повідомлення для координації зусиль між країнами-членами залежно від характеру справи. Наприклад, «червоні» циркуляри стосуються розшуку злочинців, які переховуються від правосуддя – це свого роду міжнародний ордер на затримання. «Жовті» повідомлення застосовуються для пошуку зниклих осіб, особливо у випадках, коли є підозра, що вони залишили країну. Якщо потрібна лише інформація про місце перебування підозрюваного, випускають «сині» циркуляри.
«Зелені» повідомлення попереджають про потенційно небезпечних осіб, які можуть становити загрозу, тоді як «чорні» призначені для ідентифікації невпізнаних тіл. Є й більш специфічні циркуляри, наприклад, «помаранчеві» для повідомлення про ризики громадській безпеці чи «фіолетові», які інформують про схеми та методи, що використовують злочинці. Окремо існує циркуляр Ради Безпеки ООН, який інформує про осіб або компанії під міжнародними санкціями. Ця система, хоча й здається простішою на перший погляд, є ключовим інструментом для оперативного реагування на глобальні виклики.
Вступ України до Інтерполу та війна
1992 року Україна приєдналася до Інтерполу. Отже, протидія організованій злочинності, контрабанді, корупції, незаконній торгівлі зброєю та наркотичними засобами стала частиною міжнародної співпраці. З моменту приєднання Національне центральне бюро Інтерполу в Україні активно долучалося до міжнародних операцій, зокрема розшуку осіб, які переховуються за кордоном, та виявлення транснаціональних злочинних мереж.
З 2014 року рф систематично використовує Інтерпол як інструмент у своїй гібридній війні проти України. Політично вмотивовані запити, спрямовані на оголошення в розшук українських військових, активістів і волонтерів, стали звичним прийомом для держави-агресора.
Історія Ігоря Мазура, українського ветерана АТО, є яскравим прикладом зловживань росією механізмами Інтерполу. В листопаді 2019 року Мазура затримали на польському кордоні за запитом росії, яка звинуватила його в участі в бойових діях у Чечні в 1990-х роках. Ці звинувачення мали очевидний політичний характер, адже Мазур брав активну участь у захисті України під час війни на Донбасі та засуджував агресію рф. Затримання викликало значний суспільний резонанс в Україні, бо стало очевидним, що росія намагається використовувати Інтерпол для тиску на українських ветеранів і активістів.
Після перевірки польська сторона дійшла висновку, що справа дійсно має політичний мотив. У результаті Мазура звільнили, а його справа стала черговим свідченням того, як росія намагається маніпулювати міжнародними організаціями в своїх цілях.
Широкомасштабне вторгнення росії 24 лютого 2022 року загострило виклики, з якими стикається Інтерпол. Одним із головних завдань стало документування воєнних злочинів російських військових, збір доказів та координація розслідувань між державами. Крім того, організація сприяла попередженню незаконного переміщення культурних цінностей, які могли бути викрадені під час окупації. У відповідь на міграційну кризу, спричинену війною, Інтерпол також розпочав боротьбу з торгівлею людьми, що посилилася на тлі масштабного переміщення українців за кордон.
Водночас війна загострила проблему зловживань механізмами Інтерполу з боку рф. Спроби переслідування українських активістів і військових через «червоні» повідомлення залишаються серйозними викликами для нейтральності організації. Інтерпол, зі свого боку, активізував роботу в сфері протидії гібридним загрозам, серед яких кіберзлочинність, дезінформація та фінансові махінації, що використовуються росією для дестабілізації України. Ці дії підкреслюють необхідність реформування міжнародної системи безпеки, аби запобігти використанню її механізмів в інтересах агресора.
Попри всі труднощі, тісна співпраця між Україною та Інтерполом залишається ключовим елементом у протидії російській агресії. Організація демонструє свою важливість як глобальний інструмент у забезпеченні правопорядку, однак ситуація наголошує на необхідності подальшого вдосконалення її процедур, щоб зберегти баланс між ефективністю та нейтральністю.
Дарія ФРОЛОВА
