116
У спадок від Радянського Союзу Україні дісталися так звані державні дачі, які були в неофіційній системі привілеїв для високої категорії діячів
За період Незалежності частину цієї нерухомості було продано, а кошти направлено в дохід держави. Деяку кількість «хатинок» дозволили приватизувати. Водночас чимало будинків досі залишаються в статусі державних чи відомчих дач. Має таку нерухомість на околиці Києва, в Пуща-Водиці, й Міністерство оборони України.
Трішки історії. На початку Незалежності на службовій дачі №1 в Пуща-Водиці мешкав із дружиною тодішній командувач Київського військового округу генерал-полковник Віктор Чечеватов. Традиційно цей двоповерховий будинок був завжди закріплений за першою особою військового округу, яку Москва призначала на посаду командувача. Перед Чечеватовим тут жив генерал Борис Громов.
Чечеватов був затятим україноневисником, у січні 1992-го відмовився приймати присягу на вірність Україні, дременув до росії. Того ж року українська прокуратура порушила кримінальну справу за фактом продажу за особистим наказом Чечеватова невідомій фірмі закупленого на військові гроші легкового автомобіля. Згодом матеріали слідства опинилися на архівній полиці. Зам’яли…
Після того, як в незалежній Україні було призначено першого міністра оборони генерала Костянтина Морозова, Костянтину Петровичу в 1991 році запропонували поселитися на дачі №1 в Пуща-Водиці. Однак принциповий Морозов, як розповідав мені його радник, категорично відмовився, наказавши розмістити тут сім’ї двох безквартирних військовослужбовців. Через кілька років вони переїхали звідсіля до постійних домівок, які одержали від Міністерства оборони.
«Дачний гарнізон»
Дача пустувала. Потім певний час тут жив хтось із нових міністрів оборони, але це було недовго. Чомусь ця «хатинка» не дуже приваблювала високих персон. Хоча в кімнатах зробили хороший ремонт, оновили сауну. Альтанки, цілюще повітря, сосновий бір, десь 20 соток земельної ділянки.
Ще до початку широкомасштабної російської агресії мешканці Пуща-Водиці розповідали мені, що на дачі №1 давно ніхто не живе. Будівля занепадає, паркан довкола псується. Люди дивувалися, чому тут десятиліттями постійно чергують солдати на чолі з офіцером. Чи доцільно тримати тут «дачний гарнізон»? Чому військове відомство не хоче продавати цю нерухомість, щоб поповнити коштами казну держави? Замість того, щоб доглядати генеральську дачу, воїни з бригади охорони Генштабу могли б тренуватися на полігоні.
Андрій Таран уперше почув про дачу №1
У жовтні 2021 року, під час брифінгу з нагоди відкриття виставки бойової техніки та озброєння на столичній Михайлівській площі, я запитав тодішнього міністра оборони Андрія Тарана, чи повинні військовослужбовці Збройних Сил України охороняти відомчу дачу №1 оборонного відомства? Якою може бути подальша доля цієї нерухомості? Відповідь Тарана мене дуже здивувала:
«Я не знаю, про яку дачу йдеться, – відповів міністр. – У нас є об’єкти Міністерства оборони, які охороняються. Це питання, мабуть, не до міністра, а до якихось начальників варти. Я не охороняю об’єкти».
Розшукувати начальників варти було марною справою…
Скандал: обікрали командувача
А тепер знову повернемося до скандального минулого спецдачі №1, коли там мешкав генерал Чечеватов.
На початку липня 1991 року Чечеватов терміново викликав до себе військового прокурора Київського гарнізону Анатолія Лісовця (про ті події мені розповіли співробітники прокуратури). З’ясувалося, що на дачі, яку пильно охороняли, – надзвичайна подія: її обікрали. 5 липня прокурор Лісовець порушив кримінальну справу за цим фактом, зазначивши в постанові, що в громадянки Лідії Чечеватової вкрали магнітофон «Шарп-800» та інше майно на суму понад дві тисячі карбованців.
Найкращі слідчі одержали наказ терміново знайти злодіїв, які, бачте, мали нахабство залізти до кімнат головного військового начальника. На другому поверсі помешкання вони знайшли відбитки пальців крадіїв. Згодом дружина Чечеватова також заявила, що зникли її югославські туфлі, «дев’ять флаконів імпортного шампуню, французькі духи «Магнолія», різні французькі креми в тюбиках, десять флаконів дезодоранту». Лідія Чечеватова докладно перелічила військовому прокурору навіть найменшу дрібничку, яку прибрали до рук непрохані гості. Так би мовити, забрали все, «що нажите чесною працею».
Злодії знайшли й місце, де зберігався генеральський сейф. І зуміли відчинити його, оскільки ключ був у… сейфі. За словами Чечеватової, тут «зберігалися касети для магнітофона, механічний годинник вартістю 110 доларів…» А ще – золото, різні прикраси…
Нічна «служба» генеральської обслуги
Чечеватова згадала, що 30 червня її не було на дачі упродовж двох годин і що саме в цей проміжок часу сюди могли залізти злодії. Вона зробила припущення, що це справа рук солдатів, які охороняли генерала. Назвала навіть прізвище строковика Олександра Фанти із Світловодська, який раніше був у генеральській «обслузі» дачі, а потім звільнився в запас. Зірке око Чечеватової не пропустило, що вже після звільнення Фанта знову з’явився на цій дачі і кілька днів жив тут у підвальному приміщенні для обслуги. А він добре знав розташування кімнат.
Фанта товаришував із водієм одного із службових, резервних автомобілів генерала – строковиком Леонідом Плотниковим. Машина обслуговувала Лідію Чечеватову, водій виконував усі її накази. Однак на «Волзі» водій із друзями іноді дозволяв собі поїхати до міста, покататися з дівчатами… Всі були напідпитку. Словом, було весело. Поруч, у лісі, біля дачі, солдати з генеральської обслуги влаштовували гулянку з дівчатами й пиячили… Ось що писав згодом у поясненні Леонід Плотников:
«…Я ще випив грамів 200 самогонки. Хтось із компанії попросив, аби я відвіз Мішу та його знайому на Нивки. Я повіз їх. Окрім них у машину сіли Сергій та Мазниченко. Повернувся біля чотирьох ранку».
У цій компанії був і зв’язківець Івлєв із вузла зв’язку командувача.
«Дружня» компанія (п’ятеро молодиків і дівчата) навіть дозволяла собі вночі розважатися в генеральській сауні – щоб пройти сюди, вимикали сигналізаційний дзвінок.
А вдень генеральській обслузі було суворо наказано сидіти в своєму напівпідвалі й не показуватився на очі командувачу, якщо він тут був. Чечеватов за характером був самодуром, жорстокою людиною. За порядками на території пильно слідкував прапорщик, його ординарець. Але вночі, як бачимо, солдати вже дозволяли собі «гульнути».
Ця кримінальна історія мала несподіваний і явно нетиповий фінал. Досвідчені військові слідчі так і не знайшли крадіїв, навіть незважаючи на знайдені відбитки пальців. Військова прокуратура передала матеріали кримінальної справи до райвіділу міліції. Одного дня на прохідну санаторію, що неподалік, незнайомець приніс магнітофон «Шарп» і попросив передати дружині командувача. Ані югославських туфель, ані парфумів, ані японського годинника, ані золотих виробів не повернули…
Після крадіжки всю обслугу генеральської дачі замінили. Сюди прибули інші солдати.
***
22 жовтня 1991 року на сесії Верховної Ради України виступив командувач Київським військовим округом генерал-полковник Чечеватов. (На той час уже було призначено Костянтина Морозова першим міністром оборони України.) З парламентської трибуни Чечеватов намагався переконати депутатів, що створення ЗСУ буде дуже великим навантаженням на державний бюджет, що це призведе навіть до «порушення європейського та світового паритету». Словом, плів банелюки. Його спіч зводився до одного: навіщо Україні власна армія? Навіть головуючий на засіданні Іван Плющ не витримав цієї маячні, дорікнувши:
«Здається, що генерал не чув про вироблення військової доктрини України і концепції оборони…».
Створення українського війська набирало обертів, і гниле проросійське нутро Чечеватова не змогло змиритися з цим. Спакував валізи до своєї раші. А перед цим відправив туди й придбаний внаслідок махінацій із військовими коштами джип «Тойота». Також злодій, але в генеральському мундирі.
Леонід ФРОСЕВИЧ
