Даша Гришина

Сьогодні, 21 листопада, в Україні відзначають День Гідності та Свободи.

Цього дня з інтервалом у 9 років в Україні розпочалися дві Революції — Помаранчева Революція 2004 року та Революція Гідності 2013-го.

На відміну від Помаранчевої, Революція 2013-2014 років запам“яталася жорсткими зіткненнями між протестувальниками та спецпризначенцями, а кульмінацією боротьби українців за європейський вибір держави стали масові розстріли учасників Майдану «беркутівцями».

Зима 2014/15 стала справжнім іспитом для держави. І можливо саме тоді і тут — на закривавленому Майдані взимку 2014 року і народилася сучасна Українська держава.

До Дня Гідності та Свободи учасники Майдану «Вечірка» зібрала спогади про «Майдан» від киян — з багатьма нам вдалося поспілкуватися наживо, частину спогадів ми використали із Національного музею Революції Гідності.

Тож до уваги читачів — 7 історій до 7-ої річниці Революції.

Максим Білоусов. 38 років, фотограф

У той час працював на Майдані фотографом. Багато кадрів з подій Революції зроблені саме Максимом.

— Чому ви пішли на Майдан?

— Спочатку ходив на Майдан по завданню: працював фотографом в журналі «Art Ukraine», робив серію портретів учасників протесту. Фотографуючи, я закохався в це місце та людей. Мене надихнула їх мужність, допомога одне одному, витримка – так через призму камери розкривалась зовнішня та внутрішня краса.

— Коли до вас прийшло усвідомлення, що Майдан може перемогти?

— Переломним моментом був факт побиття студентів під стелою. Те, що Майдан може перемогти, зрозумів після того, як люди своїми тілами зупинили бронетранспортер і атаку беркуту.

— Що найбільше запам'яталось та вразило?

— Коли розпочалися акції та протести, нам у редакції повідомили, що місто перекривають. Тож я йшов пішки через міст Патона, через центр вже не можливо було йти. Так ось, найжахливішим для мене було те, що швидка їздила кожні 5-10 хвилин. Я тоді навіть думати боявся, скільки поранених або вбитих людей може бути на Майдані.

— Чи знали ви когось з героїв Небесної сотні?

— Був знайомий із Сергієм Нігояном. Всі дівчата з нашої редакції його запримітили, бо він гарний, молодий, артистичний та з палаючими очима. Ми тоді його та багатьох інших відзняли для сторінок нашого журналу. Під час зустрічі на Майдані я розповідав Сергію про реакцію дівчат… Він сміявся, просив дати електронну пошту, аби після закінчення акції я надіслав йому фото. Він поділився зі мною своєю мрією – стати відомим.

А згодом мені зателефонував мій батько та повідомив, що хлопця, якого я фотографував, вбили. Сергій Нігоян був першим, кого вбили на Майдані. Слів нема передати жах та біль, який я відчув за молоду та мужню людину, яка прагнула великого життя.

— Чи змінилась Україна після Майдану?

— Просте питання – складна ситуація. Змінились люди всередині: їх думки, мотиви, прагнення до кращого життя, але не влада. Нині в нас не досить досвідчений уряд, не досить досвідчений президент, а ще й пандемія COVID – 19. Але наш народ усе подолає. Саме завдяки Майдану українці розуміють, що мають владу і відповідальність за країну. У нас не буде ситуації, як в Росії або Білорусі. На мій погляд, це найпозитивніший висновок Майдану.

Денис Вітковський. 27 років, журналіст

Один із засновників та початківців Майдану. Член Національної спілки журналістів України.

— Чому ви вирішили піти на Майдан?

— Патріотичний поклик. Я був з перших днів на Майдані, коли протести тільки набирали обертів. Виходив з плакатами проти приєднання України до Митного Союзу.

— Що найбільше запам'яталось та вразило?

Вразило те, що люди самі можуть диктувати політикам своє майбутнє, а налякали розстріли та вбивства. Було моторошно, бо бачив мертвими тих, хто днями відстоював свої права поруч зі мною. Страшно було розуміти, що я міг бути наступним.



— Чи знали ви когось з героїв Небесної сотні?

Був знайомий з Нігояном. Його знали на Майдані всі: молодий, жвавий. І коли його вбили – це був шок. Складно було сприйняти, що мирний протест переходить у кровопролиття. Те, що людей хапають, в’яжуть, садять по тюрмах, було якось зрозуміло, а от вбивства…

— Чи змінилась Україна після Майдану?

Здавалося, що упродовж президенства Петра Порошенка ми рухаємося у напрямку гідного життя. Але скасовування реформ, невизначена політика сьогоднішньої влади викликають у мене сумніви.

Анастасія Шемчук. 31 рік, громадська організаторка

Відстоювала права на Майдані та досі є громадською організаторкою.

— Чому ви вирішили піти на Майдан?

— Пам'ятаю, що вся стрічка Фейсбуку була у новинах про мітинг. Тоді все було очевидно: треба йти, захищати цінності.

— Коли до вас прийшло усвідомлення, що Майдан може перемогти?

— Важко сказати, коли саме. Мабуть, вже після Нового року стало зрозуміло, що можна вимагати більшого та позбутися влади, яка не чує своєї країни.

— Що найбільше запам'яталось та вразило?

— Першим стресом було побиття студентів під стелою. Для мене це було переломним моментом, коли зрозуміла, що просто мирними діями акція протесту не завершиться. А розстріли та вбивства залишаться у пам'яті назавжди.



— Чи знали Ви когось з героїв Небесної сотні?

— Так, я залишила двоїх друзів на Майдані.

— Чи змінилась Україна після Майдану?

— Змін насправді дуже багато. Найголовніші – в голові: розуміння хто ми такі, куди рухаємось та чого варті. З’явились люди, які включились до загального руху держави, зрозуміли, хто така Росія, та вже більше не кажуть «Мене це обходить!».

Максим Маньковський. 52 роки, громадський активіст

Один із засновників та початківців Майдану.



— Чому ви вирішили піти на Майдан?

— Було чітке розуміння, що держава рухається не туди, куди хотілося б. А коли Янукович полетів до Путіна, прийшло усвідомлення, що в бік Європи з цим президентом ми точно не підемо. На саміті у Прибалтиці Янукович офіційно відмовився від європейського шляху. Тоді ми з колегами зідзвонилися щодо того, що перший крок – виходити на вулицю, на Майдан та висловлювати свою громадську позицію.

— Коли Ви зрозуміли, що Майдан може перемогти?

— Складно назвати точну дату, але то був вже січень. Розумієте, побиття студентів у грудні сильно змінило настрої майдану. Після цього люди вже мали непохитні наміри відстояти свої права.

— Що найбільше запам'яталось та вразило?

— Налякати мене, дорослу люди, досить важко: я багато що вже бачив, знав, реально оцінював ситуацію та був готовий до різного розвитку Майдану. Але лютий 2014-го, три-чотири дні перед тим, як загинула Небесна Сотня, просто вкарбувалися у пам’ять. Як беркут стояв стіною проти людей на вулиці Інститутський. Як люди співали гімн. Це було об'єднання душ. Дуже зворушлива та патріотична атмосфера, зарядженість та впевненість людей у своїй правоті.



— Чи знали Ви когось з героїв Небесної сотні?

— Був знайомив з багатьма, бо на Майдані всі майже знали в обличчя одне одного. Але перед очима стоїть усміхнений Устим Голоднюк, один з Небесної сотні.

— Чи змінилась Україна після Майдану?

— Авжеж, настали інші часи. Мені хочеться, щоб зміни відбувалися набагато швидше. Люди отримали певний імунітет від корупції, зовсім по-іншому ставляться до європейських цінностей. Плюс, громадяни зрозуміли, що імперські амбіції Росії – не пустий звук: їй не важлива Україна, а тільки територія. Люди стали більш відповідальними та побачили, що від їх рішення залежить все. Те, що ми подолали за 6 років, інші країни пройшли за 30-40 років!

Дарина Кульчицька. 41 рік, режисерка.

Невістка Героя Небесної Сотні Володимира Кульчицького. Авторка ідеї та режисерка проєкту про учасників Майдану «Характери Гідності».

— Дарино, як ви пам’ятаєте події на Майдані?

— 18 лютого мій чоловік з його татом Володимиром Кульчицьким пішли підтримати українців на Майдан. У той день свекор загинув на розі Будинку профспілок. Я тоді була вагітна та знаходилась вдома. Напередодні о сьомій вечора приїхала до центру. У середмісті вже не ходив транспорт, ми прорвалися туди із сестрою, аби потрапити до них. Тяжкі спогади…

— Майдан підштовхнув Вас знімати відеоісторії учасників…

— Люди, які мужньо відстоювали свою позицію, підштовхнули мене робити відео проєкт «Характери Гідності». Це досить емоційні 3-хвилинні ролики, що доносять правду до людей про Майдан. На превеликий жаль, нині більшість не знає нічого про Небесну Сотню. Є й такі, хто вважає, ніби це були добре підготовлені вояки, і дуже дивуються, коли чують про пенсіонерів, молодих студентів і про те, заради чого вони йшли на Майдан, чим вони жили, як бачили майбутнє країни.

Для мене надважливо, щоб люди побачили та почули правду.



— Наскільки болісно людям згадувати ті події?

— Важко… Є люди, які відмовляються від інтерв’ю. А є такі, хто просять дати їм певний час. Так мама одного героя попросила зачекати зі зйомками хоча б пів року. Комусь легше говорити, а комусь – мовчати.

Нашій команді також нелегко даються зйомки. Важко дивитися в очі батькам, які з усмішкою згадують свого сина з пелюшок, зі школи, з інституту, згадують якісь смішні історії. Стільки болю на обличчі… Я захоплююся їхньою силою духу.

Серед тих, із ким я спілкувалася — не тільки батьки, а й брати, сестри, сини, доньки. У багатьох сім’ях був сильний зв’язок. І ця втрата дуже болісна.

— Чи змінилась Україна після Майдану?

— Змінилась. Дуже багато людей стали цінувати свою країну, більшість почали розмовляти українською, цікавитись історією країни. Моя особиста думка: не було б Майдану – не було б сучасної нашої країни. Це був наш шанс відстояти європейську українську державу.

Використано з інтерв’ю

Марія Золотова, художниця.

Плакати художниці прикрашали стіни Мистецького Барбакану – тимчасової споруди, що у час Майдану прихистила та об’єднала багатьох митців. У колекції Музею Майдану десять її робіт.



— Коли ви вперше прийшли на Майдан? Пам’ятаєте студентів, що виходили на головну площу країни у листопаді?

— Пам’ятаю досить побіжно. Спочатку мене не зачепило зовсім. Чесно кажучи, не розуміла, що відбувається. Під час Помаранчевої революції я не була в Україні, бачила тільки фото-відео, тож, думала, що й цього разу будуть мирні протести. Але ні, виявилося страшніше…

— Як виник задум писати картини з Майдану?

— Мої роботи створювалися, як допомога репортерам і журналістам фіксувати події, що відбувалися в країні. Бо ж найкращі ілюстрації для заголовків про революційні події – революційні роботи художників. Тому своїми роботами я й засвідчила, що ніхто не жартує, все по-справжньому. Що люди готові стояти й мерзнути. Єдину "Неваляшку" створила, вже коли почали гинути люди. А всі інші роботи з’явилися ще до кривавих подій.

(Плакат з Майдану "Неваляшка" авторства Маші Золотової у колекції музею)



— Як Ваші роботи потрапили на стіни Мистецького Барбакану?

— Я казала, що в мене є роботи, які хочу виставити їх на Майдані. Спочатку розмістила біля "йолки" дві роботи. Тоді мені порадили: "Іди в Барбакан. Там хлопці – художники всі й архітектори. Одразу побачиш їхню будку". Звісно, знайшла.

— Ви сама з Москви. Чи не було агресії в учасників через це?

— У мене яскраво виражений акцент. Інколи було страшно, коли відкривала рота. Відчувала певну агресивність, бо люди чули отой мій московський акцент. У такі моменти було некомфортно: бачила реакцію, розуміла, що люди насторожені. Але коли вони чули, що я кажу, то заспокоювалися – була довіра.

Використано з інтерв’ю

Ніна Васільцова, мати героя Небесної Сотні Віталія Васільцова

36-річний Віталій Васільцов помер від пострілу в спину вночі 18 лютого 2014 року на вулиці Великій Житомирській. У нього залишилася дружина та дві доньки – шестирічна Іванка й однорічна Дарина. Він працював ландшафтним дизайнером. Сім'я і зараз живе в селі Жорнівці за 20 кілометрів від столиці. Тут іменем Віталія Васільцова назвали парк. 29 вересня 2018 року йому в центрі Жорнівки встановили пам’ятник як Герою Небесної Сотні та Герою України.



Про втрату.

— Не можу це часто згадувати. Схиляю голову з думкою: “Господи, допоможи мені все це пережити”. Здається, що рана від втрати сина ніколи не загоїться, а навпаки, робиться більшою. Стаю старшою, а підтримки нема…

– На ваш погляд, чи змінюються зараз світогляд і настрої людей у країні?

– Мені не дають спокою слова деяких односельців, парафіян в моїй церкві й навіть родичів, мовляв, чого не вистачало сину, що він лишив дружину, двох дітей і пішов на Майдан? Що винуватий він і я винувата, що не вберегла. Важко пояснювати щось таким людям, які не бачать, для чого був Майдан. А я бачу! Важливо, що сучасні діти будуть виховані українцями, а не спадкоємцями Радянського Союзу.

Використано з інтерв’ю

Кожен з героїв пережив особливу історію на Майдані. Люди робили на перший погляд непомітні та буденні речі, які відіграли велику роль у історії Україні. Все наше життя складається з маленьких дрібничок, завдяки яким еволюціонує держава. Іноді, навіть, складно усвідомити, що історія твориться просто зараз, на наших очах і нашими руками. А ще важче – розуміти, що наші чіткі спогади з часом стиратимуться, доки не лишаться тільки загальні образи. От і тепер, коли від початку Революції Гідності минає вже сьомий рік, про все, що нам разом вдалося пережити, нагадують більше фотографії у соціальних мережах, безперервні дискусії про те, чи переміг Майдан і, звісно ж, відео з найзапекліших сутичок та мирних днів.

Революцію робили звичайні люди, і це був героїзм простих українських громадян. Ми фіксуємо спогади, доки вони свіжі, з правдивими словами тих людей, які там були…

З 7-ю річницею Революції Гідності!

«Вечірній Київ» завжди поруч – в Telegram і Facebook!

Sourse: vechirniy.kyiv.ua

No votes yet.
Please wait...

ОСТАВЬТЕ КОММЕНТАРИЙ

Please enter your comment!
Please enter your name here