Коротко: Індекси сприйняття корупції, такі як CPI, домінують у заголовках про Україну, але вони вимірюють настрої, а не реальність, часто відстаючи на роки від фактичних реформ. Інвесторам і політикам варто дивитися не лише на загальні рейтинги, а й на три більш чіткі показники: зміну суспільних норм щодо хабарництва, секторні ризики (“червоні, жовті, зелені зони”) та інституційні запобіжники, як-от Prozorro та Дія. Зростання сприйняття корупції в Україні насправді може свідчити про більшу прозорість, а не про погіршення ситуації з хабарництвом.
Скандали навколо “Енергоатому” чи розкрадання коштів, виділених на відбудову енергетичної інфраструктури України, зокрема Трипільської ТЕС, становлять реальну загрозу обороноздатності країни та її відносинам із закордонними партнерами. Сьогодні, коли Україна перебуває під пильною увагою міжнародних донорів, кожна новина про корупцію сприймається як червоний прапорець. Однак, намагаючись оцінити справжні масштаби проблеми, ми часто робимо фундаментальну помилку: намагаємося лікувати пацієнта, вимірюючи середню температуру по всій лікарняній палаті.
Найчастіше цитованим показником корупції є Індекс сприйняття корупції (CPI) від Transparency International. Хоча політики та інвестори широко його використовують, він має серйозний недолік, який часто ігнорується у запеклих публічних дискусіях. CPI вимірює сприйняття корупції, а не саму корупцію. За показником CPI стоїть важливий методологічний нюанс. Він складається не з одного опитування, а агрегує дані з восьми різних джерел, кожне з яких має власну методологію та період збору даних. Наприклад, CPI 2024 базується на оцінках, проведених між 2021 і 2024 роками, тоді як CPI 2025 включає опитування, зібрані між 2023 і 2025 роками. В результаті, кожен річний показник поєднує спогади про вчорашні проблеми з сьогоднішніми тенденціями, створюючи спотворену картину, яка не встигає за поточними реформами.
Громадське сприйняття корупції та реальний досвід зіткнення з нею – це дві різні речі. Португалія є показовим прикладом. За даними опитувань Eurobarometer, країна має один із найвищих рівнів сприйняття корупції у державному секторі в Європейському Союзі (91%), проте частка громадян, які повідомляють про реальний досвід корупції, є однією з найнижчих – лише 1%. Україна демонструє майже протилежну картину. Кожне нове гучне розслідування чи арешт високопосадовця посилює громадське занепокоєння щодо корупції. Іронічно, але в українському контексті зростання сприйняття корупції часто відображає не збільшення хабарництва, а більшу прозорість державного сектору та сильнішу інституційну відданість виявленню та боротьбі з корупцією.
Для порівняння, Eurobarometer повідомляє, що в середньому 69% громадян ЄС вважають корупцію поширеною, тоді як лише 5% особисто стикалися з нею. За даними Національного агентства України з питань запобігання корупції (НАЗК), понад 91% українців вважають корупцію поширеною, тоді як лише 18,7% повідомляють про особистий досвід.
Важливо, що низькі показники CPI не обов’язково відлякують інвестиції. Дані щодо прямих іноземних інвестицій (ПІІ) свідчать, що бізнес зрештою йде за прибутковими можливостями, а не лише за високими рейтингами, заснованими на сприйнятті. В’єтнам, наприклад, попри показник CPI близько 41 зі 100, залучив рекордні 36,6 мільярда доларів ПІІ у 2023 році. Це демонструє, що інвестори насамперед дивляться на практичні аспекти та очікувану прибутковість, а не на загальні індекси сприйняття.
Крім того, CPI фокусується виключно на державному секторі. Але сам державний сектор є величезним і дуже гетерогенним, тому взаємодія приватного бізнесу з урядом значно відрізняється. Для одних компаній держава є основним клієнтом або постачальником; для інших вона переважно виступає регулятором, що видає дозволи та ліцензії; для третіх взаємодія з державою обмежена рутинною податковою звітністю. Чим більше залежить бізнес від дискреційних рішень чиновників, тим актуальнішим стає CPI. Відповідно, технологічна компанія без державних контрактів функціонує в абсолютно іншому корупційному середовищі, ніж бізнес, який регулярно взаємодіє з митними органами.
Покладатися виключно на CPI – це як намагатися керувати автомобілем, дивлячись лише у дзеркало заднього виду. Глобальні рейтинги базуються на даних, зібраних із значним часовим лагом, що означає: сьогоднішні показники часто відображають стан реформ дворічної давнини. Більше того, методологічні відмінності між інституціями часто створюють інтелектуальну плутанину. При ближчому розгляді виявляється разючий парадокс. За даними Economist Intelligence Unit, Україна набирає лише 18 балів, потрапляючи до найнижчої категорії разом із такими країнами, як Сирія та Венесуела. Водночас, загальний CPI ставить десятки країн вище за Україну, хоча вони за певними окремими показниками виступають гірше. Між тим, Bertelsmann Transformation Index ставить Україну в один ряд з такими країнами, як Польща, Болгарія та Малайзія. Залежно від обраної методології, Україна виглядає або майже безнадійною, або як країна, що досягає значного інституційного прогресу.
Щоб зрозуміти, що насправді відбувається з корупцією, ми маємо доповнити загальні міжнародні рейтинги трьома додатковими перспективами:
- Культура та суспільні норми. За даними НАЗК, приблизно 18,7% українців мали безпосередній досвід корупції у 2024 році. Однак ще важливіше те, як еволюціонують суспільні ставлення. Лише 48% українців вважають будь-яку форму подяки хабарем, порівняно з 82% у сусідній Польщі. Цей розрив у суспільних нормах неможливо усунути лише законодавством чи реформами “згори донизу”. Водночас спостерігається обнадійлива тенденція: порівняно з довоєнним періодом, стабільно зростаюча частка громадян готова повідомляти про корупцію.
- Характер бізнесу. Корупційний ландшафт України не є однорідним, тому загальнонаціональні рейтинги слід доповнювати оцінкою ризиків за методом “світлофора”, враховуючи специфічні для сектору ризики та типи взаємодії з державою:
- Червона зона (високий ризик): Взаємодія з митними органами, великі інфраструктурні проекти та державні закупівлі. Це залишається сферами, де бізнес найімовірніше стикається з корупцією. Митниця четвертий рік поспіль залишається абсолютним антилідером, 35% опитаних повідомили про негативний досвід.
- Жовта зона (середній ризик): Отримання ліцензій, дозволів та галузевих регуляторних погоджень. Рівні ризику значно варіюються в різних галузях.
- Зелена зона (низький ризик): Бізнес, взаємодія якого з державою обмежена або відбувається переважно через цифрові державні послуги.
- Інституційні запобіжники. За даними ОЕСР, Україна входить до першої десятки країн світу за якістю своїх антикорупційних стратегій, випереджаючи навіть такі країни, як Данія та Нідерланди. Україна впровадила одну з найсуворіших у світі систем декларування активів. Крім того, простір для корупції суттєво зменшується завдяки роботі цифрових платформ – Prozorro та Дія. Ці покращення дають вимірні економічні переваги, навіть якщо вони не одразу відображаються у повільніших міжнародних опитуваннях щодо сприйняття.
Враховуючи вищезазначене, бізнесу та інвесторам слід уникати покладання виключно на агреговані рейтинги для оцінки рівня ризику. Замість того, щоб зосереджуватися на середній “температурі” країни, їм слід думати про конкретні ризики, релевантні для них. Якщо ваш сектор є прозорим, загальний рівень занепокоєння громадськості, що транслюється ЗМІ, не повинен перешкоджати розвитку.
Тож як насправді слід вимірювати корупцію? Жоден окремий показник не може охопити таке складне явище. Міжнародні рейтинги залишаються цінними орієнтирами, але їх слід інтерпретувати разом із даними про реальний досвід корупції, специфіку сектору та траєкторію змін.
Лише поєднуючи ці перспективи, ми зможемо зрозуміти не тільки те, як сприймається корупція, а й те, як вона функціонує на практиці. Це забезпечує значно надійнішу основу для ухвалення обґрунтованих рішень, ніж будь-який окремий рейтинг.