Коротко: Генеральний прокурор Краченко, опинившись в епіцентрі корупційного скандалу, виїхав з України разом із дружиною та надіслав повідомлення про підозру керівникам антикорупційних органів, які розслідували діяльність осіб, наближених до нього.
Зранку 14 вересня українці прокинулися від шокуючої новини: генеральний прокурор Руслан Кравченко, який за кілька днів до того подав у відставку через корупційний скандал за участю одного з його підлеглих, сам записав відеозвернення.
У ньому він заявив, що підписав повідомлення про підозру керівникам антикорупційних органів, чиї детективи викрили його підлеглих на корупції. (Згідно з українською правовою системою, «повідомлення про підозру» є офіційним процесуальним кроком, що передує обвинуваченню або арешту, і вказує на статус особи як суб’єкта кримінального провадження).
Зокрема, за словами Кравченка, повідомлення про підозру було підписано голові Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) Семену Кривоносу та «близькій особі» голови Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Олександра Клименка.
Генеральний прокурор Шредінгера: Чому він втік і як розгорталися події
Нервовий і дещо нерівний тон, з яким Кравченко звернувся до громадськості, свідчив про поспішний запис звернення.
Згодом з’явилася інформація, що генеральний прокурор Кравченко залишив країну. За повідомленнями, він перетнув пункт пропуску на українсько-польському кордоні о 2-й годині ночі за київським часом 14 вересня. За годину до цього в тому ж місці його дружина перетнула кордон.
Для України це не перший подібний випадок. Наприкінці 2024 року країну покинули народні депутати Артем Дмитрук та Андрій Одарченко. Обидва були колишніми членами партії «Слуга народу», які фігурували в антикорупційних розслідуваннях. До них приєднався ще один персонаж – колишній голова Національного банку Кирило Шевченко, який втік у вересні 2022 року.
Джерела Kyiv Post у Генеральній прокуратурі стверджують, що зникнення Кравченка та його заява стали несподіванкою для всіх.
«Ми самі дізналися, коли їхали на роботу», – розповів один зі співробітників.
А вранці вони нібито «бігали в паніці», намагаючись зрозуміти, що відбувається.
Однак плани «щось накопати» на керівників антикорупційних інституцій були відомі всім давно.
Насправді, повідомлення про підозру, текст якого Кравченко пізніше опублікував у своєму Telegram-каналі, містить інформацію, яку журналісти та члени конкурсної комісії на посаду директора НАБУ запитували у Кривоноса близько 10 років тому – і саме ця інформація спонукала його тоді відмовитися від участі в конкурсі на посаду директора НАБУ.
Зокрема, Кравченко звинувачує Кривоноса у підробленні офіційних документів з метою отримання неправомірної вигоди. Також Кривоноса звинувачують у фіктивному усиновленні дитини, щоб уникнути відповідальності в суді.
Залишається питання: як йому вдалося надіслати повідомлення про підозру керівництву НАБУ та САП?
Найімовірніше, поштою: державне підприємство «Укрпошта» дозволяє доставляти важливі документи.
Сам Кривонос заявив, що офіційно не отримував повідомлення про підозру, підписане Кравченком, і не бачив паперового документа.
Під час брифінгу для журналістів вдень 14 вересня Кривонос назвав опублікований документ «інформаційним жанром Telegram-підозри».
Серед аналітиків та політиків виникла запекла дискусія щодо причин втечі Кравченка з країни. Одна з поширених теорій полягає в тому, що він просто нестабільний і злякався, що його підлеглі, які вже затримані в рамках операції «Карфаген», можуть «здати його», і він сам опиниться під підозрою.
«Я особисто знаю генпрокурора і бачила багато його роботи в суді. Скажу так: з того, що я спостерігала, він надзвичайно нестабільний, емоційний, здатний до агресії та помсти», – написала у Facebook відома журналістка Ірина Ромалійська.
Інша теорія, якої дотримуються антикорупційні активісти, полягає в тому, що влада – і президент Володимир Зеленський – навмисно дозволили Кравченку втекти, давши йому перед цим можливість оголосити підозру керівництву антикорупційних органів.
«Очевидно, що відео, записане Кравченком, не має жодного стосунку до реальної процесуальної роботи чи доказів. Натомість це акт помсти та спроба відвернути увагу від власної причетності до захисту кол-центрів. Рік тому саме Кравченко та його вже звільнена соратниця Марія Вдовиченко особисто підписували процесуальні документи у кримінальних провадженнях проти детективів НАБУ, які зараз розвалюються або вже закриті», – йдеться у заяві Центру протидії корупції, громадської організації, яка 15 років проводить антикорупційні розслідування.
Варто зазначити, що парламент має проголосувати за звільнення генерального прокурора лише сьогодні, 15 вересня. Отже, Кравченко перетнув кордон цілком законно, будучи ще офіційно чинним головним прокурором країни. Йому не могли заборонити виїзд.
Головний біль Зеленського
Тим часом президент Зеленський заявив, що парламент має якнайшвидше звільнити Кравченка.
Сам Кравченко заявив, що нібито поїхав до Парижа для участі в сесії Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). Офіс генерального прокурора опублікував відповідний документ. Однак програма заходу була швидко знайдена, і Кравченка серед учасників не було.
Втім, влада мала небагато часу для прийняття рішень. До полудня президент Зеленський, не чекаючи жодних подальших дій Кравченка в Європі, указом відсторонив генерального прокурора від виконання обов’язків. Воєнний стан дозволяє президентові це зробити.
Це підсилило віру в те, що, найімовірніше, дії Кравченка не були узгоджені з владою і стали справжньою несподіванкою для посадовців Офісу президента.
Тепер Верховна Рада, український парламент, має проголосувати за звільнення генерального прокурора.
Пізно ввечері з’явилася офіційна заява Генеральної прокуратури, яка змусила багатьох у країні зітхнути з полегшенням: жодних повідомлень про підозру керівникам НАБУ та САП не надсилалося.
«В рамках цього кримінального провадження жодна особа, в тому числі керівник антикорупційної установи, не повідомлялася про підозру у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України», – заявила прес-служба Генеральної прокуратури.
Різні групи сприйняли цю новину по-різному. Критики «антикорупційного істеблішменту» побачили в цьому «відступ» президента Зеленського, особливо тому, що, на їхню думку, є підстави для переслідування керівництва НАБУ та САП.
Активісти, журналісти та значна частина активного громадянського суспільства України, навпаки, побачили в цьому перемогу «правильної» сторони.
Але зараз усіх турбує інше питання:
Що буде далі з Генеральною прокуратурою?
Генеральна прокуратура – це ключова установа в системі стримувань і противаг України.
Згідно з Конституцією, генеральний прокурор призначається та звільняється президентом України за згодою Верховної Ради. Тому не дивно, що ця посада традиційно вважалася частиною ланцюга командування президента.
Формально Генеральна прокуратура наглядає за дотриманням закону під час розслідувань, що проводяться державними органами, та представляє інтереси держави в суді.
Але за часів «сильних» президентів України – особливо Леоніда Кучми, Віктора Ющенка та Віктора Януковича – відомство було надзвичайно впливовою державною інституцією, яка часом фактично функціонувала як каральний інструмент у руках президента. Воно могло порушувати кримінальні справи практично проти будь-кого і практично з будь-якої причини. Це було особливо характерно для пострадянської перехідної економіки, де практично будь-який бізнес міг потенційно бути визнаний таким, що порушив закон – наприклад, земельна ділянка була неналежно зареєстрована, десь нібито були недоплачені податки, неправильно оформлено експортну операцію через кордон тощо.
Ця практика отримала назву «грошове командування».
«Грошове командування» використовувалося для порушення кримінальних справ проти бізнесу. І не тільки проти бізнесу, що належав опозиційним активістам і політикам, а й проти бізнесу в цілому – щоб потім за хабарі закривати ці самі кримінальні провадження.
Це стало однією з причин обох українських Майданів – у 2004-05 та 2013-14 роках. За даними українських істориків та аналітиків, ключову роль у перемозі обох революційних рухів відіграла підтримка народних протестів з боку незадоволеного середнього класу.
Після Революції Гідності у 2014 році органи прокуратури зазнали часткової реформи. Повноваження генерального прокурора щодо «грошового командування» були остаточно скасовані та передані до новоствореної реформованої інституції – Бюро економічної безпеки.
Тим не менш, навіть реформована Генеральна прокуратура залишалася – хоч і не всесильною – але досить потужним інструментом державної влади в руках президента.
Генеральний прокурор, наприклад, має повноваження запитувати будь-яке розслідування від інших правоохоронних органів та, на власний розсуд, передавати його до одного з департаментів Генеральної прокуратури.
Тому не дивно, що багато резонансних розслідувань, проведених різними відомствами за часів президентств Петра Порошенка та Зеленського, перебиралися генпрокурором і згодом «ховалися» або тихо гальмувалися у Генеральній прокуратурі.
Найвідомішим випадком було вилучення з Департаменту спеціальних розслідувань справ щодо розстрілів активістів Майдану та подальше гальмування цих розслідувань у Генеральній прокуратурі. У 2017 році це навіть призвело до політичного скандалу та протистояння всередині самої Генеральної прокуратури.
Водночас самі прокурори не цуралися зверхньо спілкуватися з журналістами.
У листопаді 2020 року, наприклад, Kyiv Post опублікував критичну статтю про тодішню генпрокурорку Ірину Венедиктову. За словами журналістки Анни Миронюк, Венедиктова нібито викликала головного редактора видання Брайана Боннера до себе в кабінет і «пригрозила судом».
Через рік журналісти Kyiv Post опублікували ще одну критичну статтю, яка досліджувала прогрес реформ та роботу Генеральної прокуратури, ставлячи під сумнів її ефективність.
За словами Миронюк, Венедиктова тоді відкрила – як стверджував Боннер – справи проти тодішнього власника видання, покійного Аднана Ківана, які потім закрила, розповідала тоді Миронюк.
Незалежність НАБУ та САП, а також їхня неспроможність підзвітності контрольованій президентом Генеральній прокуратурі стали нововведенням, яке влада не могла довго терпіти. Влітку 2025 року уряд спробував відновити підзвітність антикорупційних органів Генеральній прокуратурі, надавши Руслану Кравченку право втручатися в розслідування НАБУ та забирати їх навіть на стадії розробки.
Це було відкочуванням реформ, і це спричинило масштабні протести, змусивши владу відмовитися від цього кроку.
Тим не менш, генеральний прокурор Руслан Кравченко, якого призначили незадовго до атаки на НАБУ та САП і, за чутками, що циркулюють у самій Генеральній прокуратурі, призначили спеціально для керівництва атакою на «антикорупціонерів», не відмовився від спроб переслідувати своїх колег.
Повідомлення про підозру, оголошене в Telegram в день його втечі з України, могло бути останньою відчайдушною спробою вплинути на ситуацію.
Що тепер буде з головним «мечем» президента? Активісти та деякі спостерігачі вважають, що цей «меч» слід забрати і від президента. Зокрема, вони стверджують, що генерального прокурора слід призначати не за рішенням президента, а шляхом конкурсного відбору – що зменшить вплив президента.
Поки що, можливо, президент Зеленський ще не визначився. Він нічого не говорив про конкурсний відбір. Але й нового кандидата на посаду генерального прокурора до парламенту не подавав.