Марія КАТАЄВАДо 18 жовтня в Довженко-центрі відкрита експозиція "Кричати! Кликати! Горіти! Українська кінореклама 1920-30-х років". Це 98 рідкісних кіноплакатів, створених українськими художниками до вітчизняних та зарубіжних кінокартин, що виходили у тогочасний прокат. Доповнять уявлення про тодішню кінорекламу буклети, лібрето, листівки, рекламні аркуші в газетах та журналах 1920-30-х років, а також оригінальні фрагменти художніх фільмів.

І хоч плакатів друкувалося чимало тисячі примірників, до наших днів їх збереглося небагато. Рекламуючи фільми, плакати на вулицях мали привертати увагу та доносити потрібні повідомлення.  Назва виставки виникла зі статті «Наші кіно-плакати» Ю. Миславського з журналу «Кіно» (1927), в якому він розкриває головну суть: «Плакат мусить кричати, кликати вогнем своїх фарб, горіти яскравими плямами фарб, притягати різкими контрастами кольорів». 

В першій залі показують роботи окремих художників. В другому ілюструють найпоширеніші прийоми плакатів. Це використання червоного, жовтого та синього кольорів, велике обличчя головної героїні чи героя в центрі аркушу, фотоколаж. 

– В 2012 році шукали плакати для оформлення DVD-дисків українського авангардного кіно. Потрапили в бібліотеку Вернадського. Відкрили там дуже колористичні та ефектні авангардистькі плакати, – пригадує генеральний директор Довженко-Центру Іван Козленко.  – Спочатку нам на очі трапилися  російські плакати до українських фільмів. Вони більш відомі. Наприклад, братів Стенбергів до картин «Одинадцятий» Дзиги Вертова, «Арсенал» Довженка. Це вже іконічні речі, які за кордоном асоціюються з російською культурною спадщиною.  Водночас є багато українських кіноплакатів наших художників, які нікому не відомі.  Ці люди часто не мають навіть фіксованих біографій. Ми видали «Альбом українського кіноплакату 1920-х», де сконцентрувалися на плакатах до українських фільмів. Хочемо створити фотоальбом, базований на кіноплакатах саме наших художників. Ця виставка представляє авангардну графіку. Період творчої свободи художників, без жорсткого пресу ідеології та бюрократії.  Коли офіційним стилем став соцреалізм, всі експерименти зійшли нанівець. До 1927 року ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління) друкували плакати в українських типографіях. Але за готовими московськими гранками робити було це дешевше. І українським художникам все менше замовляли плакати, просто додавали в московські плакати український переклад. Це по суті був початок централізації кіновиробництва.



 До 1920-х, в кіно періоду Віри Холодної,  на плакатах був помітний сильний вплив ар нуво, модерну (напрямок в мистецтві для якого характерні декоративність, орнаментальний фон, виразність фігур та облич – Ред). В новий час художники мали віднайти форму, яка б відповідала б авангардному фільму. Кіно базується на монтажі, тому основним прийомом став фотомонтаж чи різноплощинне зображення. Це стало ноу хау, кіноплакат перейняв прийоми кінематографа.  Далі плакати зверталися до більш спрощених зображень.



 На виставці можна побачити  найбільш визнаний український плакат «Еспанська танцюристка» Костянтина Болотова, який отримав золоту медаль на міжнародній виставці. Болотов створив його для американського фільму 1923 року, де головну роль зіграла секс-символ німого кіно Пола Негрі. Також є кілька плакатів Олександра Довженка, який до режисури працював художником.

–  Основу колекції становлять фонди Українського наукового інституту книгознавства. Він існував у 1923-36 роках, досліджував українську книгу. Коли  розформували,  всі книги, альбоми і аркуші надійшли до нашої бібліотеки, – каже Людмила Гутник, науковий співробітник відділу образотворчих мистецтв Національної бібліотеки Вернадського. –  Ці плакати досліджувала наша колишня завідувачка Інна Іванівна Золотоверхова. Ще у 1986-му видала каталог. Туди не увійшли заборонені художники,   як Йосип Кузьковський. Він  народився в Білорусі, навчався і працював у Києві. Під час війни імігрував в Ташкент, потім проживав в Латвії. В 1970-му він повернувся на історичну батьківщину, в Ізраїль, де в тому ж році помер.  Довгий час нікому не показували плакати, бо вони були в поганому стані. Робилися на неякісному папері, після реклами тиражі знищувалися. Частину плакатів відреставрували, частину продублювали на тканині. В нашій колекції кіноплакатів до початку 1990-х років, 4 тисяч примірників. Колекція 1920-30 років – найбільша серед аналогічних зібрань. Коли: до 18 жовтня , 12:00 – 19:00

Де: Музей кіно Довженко-Центру, вул. Васильківська, 1, м. Голосіївська

Вхідний квиток– 80 грн, пільговий – 50 грн. (школярі з 11 років, студенти та пенсіонери за наявності дійсного посвідчення).

Вхід вільний для співробітників музеїв, дітей до 10 років, осіб з інвалідністю 1-2 групи, учасників бойових дій за наявності дійсного посвідчення.

Нагадаємо, на станції київського метро знайомлять з наївними художниками

«Вечірній Київ» завжди поруч – в Telegram і Facebook!

Sourse: vechirniy.kyiv.ua

No votes yet.
Please wait...

ОСТАВЬТЕ КОММЕНТАРИЙ

Please enter your comment!
Please enter your name here