Внаслідок ворожого нападу на Київ пошкоджень зазнала Скарбниця Національного музею історії України, розташована на території заповідника "Києво-Печерська лавра".
Від ударної хвилі повибивало вікна в експозиційних та робочих приміщеннях, проте найбільш цінні експонати вдалося завчасно вберегти. Про стан музею після обстрілу, наслідки атак РФ для культурної спадщини та діяльність зі збереження історичних артефактів в ефірі Радіо Культура Ольга Вернигоренко поспілкувалася з генеральною директоркою музею Оленою Земляною.
Суспільне Культура подає текстову версію діалогу.
Олена Земляна керує Національним музеєм історії України з липня 2025 року. надано Суспільне Культура Національним музеєм історії України
Пані Олено, нам відомо, що руйнувань зазнала друкарня та інші будівлі, а біля Успенського собору розташована Скарбниця Національного музею історії України. В якому стані перебувають приміщення?
Приміщення постраждало. Вибуховою хвилею пошкоджено вікна як у робочих кабінетах, так і в залах, де представлені музейні експонати. Але, на щастя, найцінніші експонати ми завчасно обепечили, тобто демонтували ці експозиції. Отже, експонати не зазнали шкоди, натомість маємо пошкодження виставкових конструкцій, що знаходилися ближче до вікон.
Коли музей зможе відчинити свої двері для відвідувачів, і чи можна буде оглянути скарбницю НМІУ?
Наразі тривають роботи з ліквідації наслідків. Ми складаємо всю необхідну документацію для фіксації збитків, аби згодом перейти до наступного етапу — відновлення, де це буде можливим. Важливо пам’ятати, що це пам’ятка національного значення, що певним чином обмежує наші дії щодо оперативних рішень. Однак ми отримуємо підтримку від усіх гілок влади, тож, гадаю, це відбудеться у найкоротші терміни. Заповідник до кінця поточного тижня точно буде зачинений для відвідувачів. Ми орієнтуємося на ці ж терміни.
Раніше ми згадували про Чернігів, Святогірськ, Одесу, Харків, Херсон. Які спільні ознаки властиві російським нападам на культурну спадщину?
Безсумнівно, це однакові методи знищення наших унікальних пам’яток. Це певні обмеження в роботі установ, оскільки ми мусимо забезпечувати безпеку колекцій, що не дозволяє повноцінно презентувати наші артефакти. Це також стосується людей, які працюють у цих установах і долають наслідки таких атак. Йдеться про стресові ситуації, по суті, це форма залякування працівників та населення в цілому. Проте ми намагаємося впоратися з цими наслідками та співчуваємо нашим колегам, які так само щоденно страждають від ворожих нападів.
Коли Росія нищить нашу культурну спадщину, вона намагається позбавити нас історії, приглушити наше відчуття минулого. Що з цього приводу говорять історики?
Агресор може ставити перед собою кілька цілей. Максимально демонструвати свою перевагу, що їм не надто вдається на полі бою, а також знищувати найцінніше, що ми маємо зберегти для майбутніх поколінь. Тому ця спланована атака має на меті також психологічний вплив. Я вдячна всім, хто тримається, адже навколо цієї проблеми сьогодні мобілізувалося багато людей. Представники всіх органів влади, діячі культури — всі об’єдналися заради однієї мети: захищати та зберігати, аби наступні покоління мали змогу осягнути велич нашої історії та культури. Ворог прагне впливати на наше майбутнє, але ми тут тримаємося, щоб цього не сталося.
Чи можемо ми, аналізуючи перелік зруйнованих пам’яток, уявити, якою Росія бачить історію України?
Кожен об’єкт має значення — національне чи місцеве. Тому втрата будь-якої пам’ятки для нас є безумовною втратою цілого пласту історії. Потрібна цілісна картина, вся широка географія нашої спадщини, наших артефактів, якими опікується Україна. Неможливо виділяти якийсь об’єкт як винятковий.
Чому пам’ять про руйнування часом стає не менш важливою, ніж пам’ять про створення цих пам’яток?
Необхідно робити висновки з того, що відбувається, аби максимально убезпечити себе в майбутньому. Тому цю інформацію про руйнування потрібно пам’ятати, зберігати, поширювати, щоб подібна історія не повторилася. Ми маємо надію, що так воно і буде. Після перемоги ми зможемо усвідомити весь масштаб збитків, який маємо на сьогодні.
Як, за вашим досвідом, відбувається повернення цінних артефактів в Україну?
Попри те, що головне завдання зараз — вистояти й перемогти, є люди, які розуміють цінність культури та знаходять ресурси, щоб спрямовувати їх саме на культуру. Ми в Національному музеї історії України маємо таких прихильників, завдяки яким було реалізовано багато проєктів. Це і відома колекція "Скіфського золота", яка була повернута в Україну вже під час повномасштабного вторгнення, і колекція унікальних історичних артефактів, які зберегли для нас канадські колеги, і ми повернули їх наприкінці минулого року.
Усі ці предмети наразі в безпеці, і ми чекатимемо, коли безпекова ситуація дозволить повноцінно поділитися з українцями радістю цього надбання. Безумовно, цю роботу слід продовжувати, вести переговори щодо повернення артефактів в Україну.