Внаслідок російського удару по Києву 14 травня пішов з життя Іван Носко — флорист, знавець ікебани, дослідник японської чайної культури. Йому виповнилося 25 років. Раніше він працював помічником департаменту костюмів у стрічці "Бачення метелика" — зокрема, створював вінки для епізоду весілля.
Іван був вимушено переміщеною особою з Луганщини: його родина перебралася до Києва після початку війни у 2014 році.
Подруга Івана Христина Ядчишин пригадує, що саме на зйомках "Бачення метелика" вони зустрілися й з того часу товаришували шість років. Вона говорить, що робота в кіно була для нього скоріше "літньою зайнятістю", тоді як основною справою життя стали квіти, флористика та ікебана.
"Ваня був епіцентром японської культури, він дуже активно просував, дуже проникливо цим займався. І японці визнавали його як професіонала", — зазначає Христина.
Іван професійно займався ікебаною в школі "Ікенобо", працював у чайних закладах Києва та вивчав японські традиції. Йому лишався лише один диплом до статусу викладача ікебани. На його похованні був присутній посол Японії.
Іван Носко. Надано Христиною Ядчишин
Після смерті Івана матеріали пам'яті про нього з'явилися не тільки в Україні, а й у Японії. Головний офіс школи "Ікенобо" зазначив, що він "віддано присвячував себе спілкуванню з квітами" і поширював "дух ікебани — повагу до життя та гармонію з природою".
"Він був надзвичайно чутливою людиною, вмів бачити та відчувати красу у всьому, навіть в умовах того постійного хаосу та жахіття, в якому сьогодні живуть люди в Україні. Через свою творчість він тонко і зворушливо передавав світло своєї душі, сприйняття світу та потяг до досконалості. Іван квапився жити, жадібно вбираючи знання і осягаючи глибокі сенси, на усвідомлення яких багатьом потрібні довгі роки. Його композиції завжди були особливими — витонченими, прозорими та правдивими, як він сам. Вони випромінювали світло, радість та внутрішню злагоду".
У лютому 2026 року японський журналіст Мінору Сузукі провів з Іваном розмову в київській чайній Chafe, де той працював. У статті, опублікованій після його кончини, журналіст згадував, що Іван уважно розповідав про види чаю, способи приготування та японську чайну культуру: "Іван не був японцем і не мав класичної освіти в чайній церемонії. Але він дуже уважно й сердечно пояснював різницю між сортами чаю, методи заварювання, особливості чайного посуду — і саму культуру чаю".
Сам Іван тоді сказав журналісту: "Люди, які шукають душевного затишку і внутрішньої тиші, знаходять свої способи впоратися з цим. Я вважаю, матча — один із них. Особливо зараз, під час війни".
"Його Instagram був сповнений не тільки чайними церемоніями, а й квітами, природою та дивовижними краєвидами Японії та України — справжнім полотном, витканим із любові до природи. Останній пост Івана з’явився 11 травня — за три дні до його смерті. У відео він створював композицію з вербових гілок, що символізують прихід весни, використовуючи техніку «ханакубарі», яка не потребує кендзана. Одне зі значень верби — «старання будуть винагороджені». Кажуть, цей символ виник тому, що верба, витримавши сувору зиму, навесні ніжно розквітає — ніби уособлення відплати за пережите. Але Іван так і не дочекався кінця цієї жорстокої війни".
Приятелі Івана постійно повертаються до цієї його риси — знаходити спокій серед безладу.
Христина згадує їхні спільні чаювання у ботсаду: "Ваня був, здається, частиною ботсаду, його знала кожна людина, яка працювала. Він бував там по декілька разів на тиждень". Саме ці моменти — чай, тишу, природу — вона прагне пам'ятати найбільше.
"Ми познайомилися у 2023 році, коли Ваня прийшов працювати флористом у нашу студію. Вже у перший день було відчуття, ніби він давно «свій». Згадую, як багато ми тоді сміялися. Він одразу був дуже відкритим, щирим і справжнім", — розповідає ще одна подруга Івана, Дарина Рубан.
Вона говорить, що Іван вмів "отримувати задоволення від моменту" і навіть звичайні речі перетворював на ритуал піклування про себе: "Піти випити чай у тиші, спокійно посидіти наодинці, насолодитись природою навколо. І навіть звичайний обід він міг перетворити на маленький ритуал піклування про себе: гарно накрити стіл, запалити свічку, побути в тиші. І це було дуже гарно".
Іван Носко. Надано Христиною Ядчишин
У спогадах близьких Іван постійно асоціюється із квітами. Христина говорить: "Ми досі його згадуємо, коли бачимо якусь квіточку або якийсь листочок. Бо він кожного дня кожній з нас дарував квіти".
У спогадах близьких він постає людиною, яка "бачила красу в деталях" і намагалася ділитися нею з іншими — через квіти, чай, естетику та уважність до світу. Його називають "світлом", "людиною з неймовірним відчуттям краси", людиною, поруч із якою "завжди було легко й затишно". І водночас — людиною, чиє доросле життя повністю пройшло у війні, розв’язаній Росією.
Світлана Гончаренко, котра разом з Іваном вивчала ікебану в "Ікенобо", розповіла Суспільне Культура, що він для кожного знаходив теплі слова, компліменти та жарти, і від цього людського тепла їй самій завжди хотілося бути трохи добрішою і кращою.
Вона зауважила, що в їхній спільноті часто розмовляють про гармонію, чистоту, повагу та спокій, котрі є основними принципами японських традиційних мистецтв. Проте Іван, на її думку, був саме тим, хто втілював ці ідеали усім своїм життям.
"За роки практики Іван ще тонше викристалізував у собі ті якості, на які орієнтуються всі, хто займається чайним дійством та ікебаною як духовною практикою, — ясність сприйняття, єдність з природою, надзвичайно тонке відчуття гармонії та краси. Більшість наших розмов з Іваном насправді були про красу в різних її проявах. Навіть остання наша розмова була про півонії, гліцинію та сосну…"
Останньою мрією Івана була подорож до Кіото — міста, яке він вважав батьківщиною чайної церемонії та ікебани. А також наступної весни поїхати до сенсея в Молдову, щоб зробити омріяну композицію. Їй не судилося здійснитися.
У ніч на 14 травня Росія завдала масованого удару по Києву. Відомо про понад 40 потерпілих. Внаслідок атаки загинуло до 24 людей, серед них троє — діти.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]