Мурали під час війни: розмова з митцями, що творять у Києві

Київські мурали стали не лише окрасою міста, а й потужним засобом вираження національної ідентичності та пам’яті, особливо в умовах повномасштабної війни.

Стріт-арт у Києві активно розвивається з 2014 року, коли після Революції Гідності на стінах міста почали з’являтися масштабні розписи. Сьогодні багато з них присвячені полеглим героям, волонтерам, митцям, а також містять національні символи, привертаючи увагу туристів та стаючи об’єктами спеціальних екскурсій.

Олена Нойна: Мурали як мистецький діалог

Художниця Олена Нойна, відома своїми роботами в Україні та за кордоном, створила серію муралів, присвячених українським військовим, таких як “Тінь”, “Тоха”, “Оджос” та “Жека і Тихий”.

Її творчість також охоплює зображення природи та тварин, зокрема в парку “Відрадний” та на Дніпровській набережній.

Олена Нойна прагне перетворювати сірі стіни на мистецькі об’єкти, даруючи людям позитивні емоції. Вона зазначає, що сучасне мистецтво стало більш мілітаристським, але водночас активніше використовує давні національні символи, що допомагає зберегти культурну спадщину.

Розповідаючи про техніку створення муралів, художниця підкреслює різницю між роботою на полотні та на стіні, де розмір елементів, як-от око, може сягати розміру автомобіля.

Вона також зауважує, що мурали потребують догляду та можуть зникати через неякісні матеріали чи умови збереження, хоча сучасні фарби та лаки значно подовжують їхнє життя.

Мета моєї роботи — перетворити сірі стіни на артоб’єкти та подарувати позитивні емоції. Мистецтво стало більш мілітаристичним, переважає тема війни та боротьби за українську національність.

Але водночас активніше використовуються давні національні символи, що теж важливо, щоб не забувати нашу культуру.

Олена Нойна згадує мурал Ернесто Маранжа на Дарницькій площі як приклад втраченої мистецької цінності, яку зафарбували під рекламні білборди.

Віталій Гідеван: Історичні сюжети та рекорди

Художник-мураліст Віталій Гідеван працює у сфері вуличного мистецтва з 2016 року. Його роботи часто присвячені темам екології та збереження природи. Він також створює мурали для шкіл та дитячих садків, прагнучи відволікати людей від буденності та тривог.

Віталій Гідеван відомий створенням першого в Україні муралу з доповненою реальністю (AR) та низки робіт, присвячених військовим і тематиці України, разом із Оленою Нойною.

Його команда встановила два рекорди України: за створення історичного муралу довжиною 77,1 метра в парку “Відрадний” та за найвищий артоб’єкт у країні — мурал на ТРЦ Gulliver висотою 140 метрів.

Я прагнув, щоб мої роботи відволікали людей від сірої буденності, психологічного навантаження та тривог. Так з’явилася ідея створення першого в Україні муралу з доповненою реальністю (AR) на стіні школи-інтернату №13 у Києві.

Після початку повномасштабного вторгнення я разом з Оленою Нойною створив серію муралів, присвячених військовим і тематиці України. Крім того, моя команда встановила два рекорди України зі створення історичного муралу та муралу на найбільшій висоті.

Художник відзначає позитивне ставлення мешканців до вуличних художників і часто отримує пропозиції щодо створення нових робіт. Особливо йому подобається мурал іспанського художника Окуда на Академмістечку.

Дмитро Касянюк: Потяги, історії та незламність

Дмитро Касянюк, засновник і художник Paint Hunters, у 2019 році розписав потяг київського метрополітену на червоній гілці, бажаючи створити нейтральні малюнки для підняття настрою пасажирів.

Того ж року він створив мурал у підземному переході на ВДНГ, поєднавши флористичні мотиви з архітектурними елементами.

Минулого року Дмитро Касянюк створив мурал, присвячений геології, на стіні павільйону ВДНГ. Важливими роботами для нього є мурал біля парку Рильського, створений на початку повномасштабного вторгнення, що символізує дівчинку з маком, яка бачила біль, але не втратила надію, та мурал “Все буде Україна” на вагоні метро.

Це було на початку повномасштабного вторгнення. Після всіх страждань у Київській області я намалював дівчинку з квіткою маку у волоссі — вона бачила біль, але не втратила надії на перемогу.

Також у 2022 році я розписав ще один потяг метрополітену “Все буде Україна” для підняття патріотичного духу.

Художник виокремлює мурал “Заради свободи” на вулиці Ігорівській як вираз подяки та шани всім, хто бореться за Україну, а також мурал в Інституті серця, що присвячений першій в Україні трансплантації серця дитині.

Особливе місце в його творчості займають два проєкти, пов’язані з “Укрзалізницею”: “Потяг до перемоги”, вагони якого присвячені мужності залізничників та захисникам Азовсталі, та “потяг-кухня”, що забезпечує гарячими стравами деокуповані та прифронтові території.

“Потяг до перемоги” — це два пасажирські вагони Укрзалізниці. Один присвячений мужності залізничників, які з перших днів війни, попри небезпеку, евакуйовували людей.

Інший — захисникам Азовсталі. Коли я створював цей розпис, доля наших оборонців була невідомою. На щастя, того ж року їх визволили з полону, і вони повернулися на рідну землю, щоб продовжити боротьбу.

Виклики та майбутнє стріт-арту

Художники відзначають, що головним викликом для стріт-арту є збереження муралів через вплив погоди, сонячного світла та якості поверхонь. Вони наголошують на необхідності відновлення пошкоджених робіт, аби вони служили довше, хоча й визнають, що деякі стінописи зникають назавжди.

Дмитро Касянюк закликає формувати культуру позитивного ставлення до стріт-арту як невід’ємної частини міського простору, критикуючи бюрократію, яка перешкоджає створенню нових муралів.

Він підкреслює важливість патріотичних муралів та робіт, присвячених пам’яті загиблих, для формування національної свідомості та цінування українських символів.

Культура стінопису в нас ще розвивається. До війни в Києві з’явилося багато муралів, але більшість створена іноземними художниками. Це цікаво, додає кольору місту, та ми також маємо талановитих митців, яких чомусь рідко запрошують.

Зараз муралів побільшало, і більшість із них патріотичні або присвячені пам’яті загиблих військових. Це важливо. Ми живемо в Україні, ми — українці та маємо цінувати свої символи й кольори.

Щодо вшанування військових — це важкий біль, але людям, які “далекі” від війни, потрібно бачити тих, хто віддав життя за їхню безпеку.

За матеріалами tykyiv.com.