Міф про лівий і правий береги Києва: між стереотипами та реальністю

162

Київ – це не просто столиця України, це – серце країни, місто з багатовіковою історією та унікальною культурною спадщиною. Його минуле почалося задовго до офіційної згадки в літописах і легендах

Археологічні знахідки свідчать, що територія сучасного Києва була населена ще 15-20 тисяч років тому. Однак Київ як місто почав формуватися значно пізніше, з приходом перших слов’янських поселень.

Згідно з легендою, Київ заснували три брати – Кий, Щек і Хорив, а також їхня сестра Либідь. Місто отримало свою назву на честь старшого брата Кия. Легенда свідчить, що місце для поселення було вибрано невипадково: пагорби правого берега Дніпра створювали природний захист, перетворюючи Київ на неприступну фортецю. Ці землі, розташовані на правому березі, і склали ядро стародавнього міста, ставши його історичним і культурним центром. Лівий берег Дніпра довгий час залишався осторонь  міського життя. Історично він був менш заселений, являючи собою сільську місцевість і пасовища. Приєднання територій лівого берега до складу Києва розпочалося лише в радянський період, під час активної урбанізації та будівництва багатоповерхових житлових масивів. Це перетворило лівобережжя на переважно спальний район, тоді як правий берег зберіг статус ділового та культурного центру.

Незважаючи на відмінності в розвитку, обидва береги Києва мають свої фішки. Правий берег зберігає історичні пам’ятки, як-от Андріївський узвіз, Володимирська гірка та Софійський собор, і водночас  пропонує розмаїття різних культурних закладів. Лівий берег, своєю чергою, пропонує сучасну архітектуру, просторі парки та атмосферні локації для відпочинку. Цей симбіоз створює унікальний міський колорит.

Такі відмінності між правим і лівим берегами нерідко стають приводом для жартів і стереотипів. Наприклад, Поділ асоціюється з креативним і хіпстерським середовищем, тоді як Троєщина обросла стереотипами про «гопників». Звісно, реального конфлікту між мешканцями берегів немає, проте стереотипи нерідко спотворюють сприйняття районів, закріплюючи спрощені та подекуди нереалістичні образи. Подібні шаблони, хоч і слугують основою для гумору та мемів, часом заважають побачити справжнє розмаїття та багатство кожного району.

Витоки правобережжя 

Правий берег Києва, історичний центр міста, спочатку заселявся завдяки своєму вигідному географічному положенню. Пагорби, на яких виник Київ, створювали природні захисні бар’єри, а Дніпро надавав доступ до торговельних шляхів. З VІ століття тут з’являються перші поселення слов’янського племені полян. Основне укріплення, відоме як дитинець, розташовувалося на Старокиївській горі, де нині  – пам’ятник князю Володимиру.

Із  ІХ століття Київ стає центром Русі. У цей період на Подолі розвиваються ремісниче і торговельне поселення, куди приходили купці з різних країн, зокрема  Візантії та Хазарії. ХІ  століття стало часом розквіту Києва. Князь Ярослав Мудрий сприяв будівництву Золотих воріт і Софійського собору, а Печерська лавра, заснована в середині ХІ століття, стала однією з найбільших чернечих монастирів Східної Європи.

У період монгольської навали Київ сильно постраждав, але поступово відновлювався, зберігаючи статус важливого релігійного та адміністративного центру. У XIV-XV століттях місто входить до складу Великого князівства Литовського, а потім – Речі Посполитої. У цей час Київ продовжує зростати, особливо райони Печерська і Подолу, де споруджують численні церкви і ремісничі майстерні.

ХVІІІ століття ознаменоване будівництвом видатних архітектурних пам’яток, таких як Андріївська церква та Києво-Могилянська академія. З початком індустріалізації в ХІХ столітті правий берег Києва переживає економічний бум. Будівництво залізниці та поява київського трамвая значно поліпшили інфраструктуру. На Подолі та Печерську починають працювати  перші заводи, фабрики та майстерні, що приваблює робочу силу й сприяє урбанізації.

У радянський період правий берег стає адміністративним і культурним центром Києва. На місці історичних районів будують нові житлові квартали, такі як Шевченківський і Солом’янський, а також розвиваються промислові зони. У 1960-ті роки починається будівництво метро, яке з’єднує правий берег із лівим, вирішуючи проблему транспортного сполучення.

Власне, правий берег – центр міського життя. Тут розташовані ключові пам’ятки, як-от Софійська площа, Золоті ворота, Поділ та багато інших, що тісно пов’язують сучасність із минулим. Водночас на правобережжі розташовуються офісні центри, університети, ресторани, культурні простори, а також зосереджені головні адміністративні установи.

Історичний розвиток лівого берега

Лівий берег має зворотній бік. Історично люди почали заселяти цю місцевість із ХІ століття. Тоді тут були великі луки, ліси та численні водойми: озера Русанівське, Дарницьке, Тельбін, а також річки Позняківка, Райдунка та інші. Однак заселення відбувалося досить повільно, оскільки низинні місцевості лівого берега часто затоплювалися під час розливів Дніпра, що й не давало змоги побудувати постійне поселення.

Ситуація почала змінюватися в середні віки, коли землі лівого берега почали підпорядковуватися монастирям – Миколаївському, Печерському, Видубицькому, Братському та іншим. І щоб мати вплив на якомога більшу кількість селян, кожен із монастирів засновував слободи – поселення, які на термін від 5 до 15 років повністю звільнялися від податків і повинностей. Таким чином, із ХVІ століття населення лівобережжя стало зростати.

Але, власне, справжній розвиток  розпочався після реформи 1861 року. Крім сільського господарства, на лівому березі почали виникати перші ремісничі майстерні, а близькість лівобережжя до київських ринків і ярмарків давала змогу селянам мати більш-менш стабільний дохід. 1870 року відкрився Дарницький залізничний міст через Дніпро, так само відомий як міст Струве  (Міст тричі постраждав: під час польсько-радянської війни та Другої світової – при відступі радянських військ із Києва, але остаточного удару зазнав при відступі гітлерівців 1943 року. Міст Струве відновити знову не вдалося, тому 1951 року було споруджено Дарницький міст).

Ще один визначний момент стався 1923 року: за адміністративною реформою більшу частину лівобережжя, що раніше входила до складу Чернігівської губернії,  було приєднано до Києва. Однак урбанізація почалася тільки в радянський період, коли лівий берег почав масштабно забудовуватися.

Щоб вирішити проблему житлової кризи в Києві, на місці колишніх слобод і луків почали споруджувати  масштабні житлові масиви, такі як Русанівка, Березняки і Троєщина. Забудову здійснювали  на намивних територіях, укріплених для захисту від розливів Дніпра. Наприклад, Русанівка, з її мальовничими каналами і фонтанами, була задумана як «Київська Венеція».

Населення збільшувалося, і лівий берег поступово перетворився із сільської околиці на повноцінну частину столиці. У 1970-ті роки на лівий берег Києва провели лінію метро, будували нові мости, а на Троєщині запрацював швидкісний трамвай.

Сьогодні лівий берег Києва – це три райони: Дарницький, Дніпровський і Деснянський. Райони вирізняються своєю спокійною атмосферою, що стало результатом радянської забудови. Однак лівобережжя славиться й зеленими зонами, такими як Труханів острів і Гідропарк. Троєщина стала найбільшим житловим масивом Києва, де активно розвивається інфраструктура, а Дарниця поєднує в собі сучасні хмарочоси та збережені приватні будинки, нагадуючи про її минуле.

Дружнє суперництво

Утім необхідно запримітити, що конкретного конфлікту між берегами Києва не існує, проте побутують стереотипи, які мають певний вплив на формування колективного сприйняття.

По суті, вони виникають як спрощення і слугують людям швидким орієнтиром, здатним прискорити адаптацію в різних соціальних умовах. Тобто нам простіше сприймати щось крізь призму однієї знайомої нам категорії. Але така простота часто обертається спотвореннями, що, власне, й сприяє появі визначених істин.

Сконструйований стереотип іноді може межувати з гумором, який допомагає знизити рівень стресу. Однак  гумор у цьому контексті відіграє подвійну роль. З одного боку, він здатен пом’якшити гостроту напруги, перетворюючи її на сміх. З іншого боку, такі шаблони можуть сприйматися надто серйозно і закріплюватися у свідомості, перетворюючись на стійкі упередження. Важливо розуміти, що гумор – неоднозначний інструмент, який може як об’єднувати, так і посилювати розділення.

Паралелі з іншими   

Подібні відмінності, як між лівим і правим берегами Києва, характерні й для інших великих міст. Наприклад, Мангеттен і Бруклін у Нью-Йорку – два сусідні райони, які, попри близькість, формують абсолютно різні способи життя, культурні коди, а також різні стереотипи. Мангеттен асоціюється з фінансовим і культурним центром, символом успіху та розкоші, тоді  як  Бруклін славиться своєю творчою атмосферою, богемним духом і різноманітністю. Подібні контрасти часто стають підґрунтям для жартів, мемів і міфів, які підкреслюють, а іноді й перебільшують різницю між сусідніми районами.

Історія в ретроспективі

Стереотипи про лівий і правий береги формувалися впродовж століть, знаходячи відображення в жартах, прізвиськах і мемах. Наприклад, Дарниця пов’язується з легендою про княгиню Ольгу, яка подарувала ці землі своєму синові Святославу. Звідси, як припускають, і пішла назва, пов’язана з даруванням. Такі історичні міфи закладають основу для сприйняття місцевості.

Гумор відіграє важливу роль в осмисленні стереотипів. Він допомагає суспільству справлятися з напругою, знижуючи рівень стресу. Наприклад, жарт про те, що поїздка на Лівий берег – це «вояж до Чернігівської губернії», сягає корінням ще XVIII  століття, коли ці землі дійсно належали Чернігову. Попри жартівливий характер таких виразів, вони мають історичне підґрунтя.

З іншого боку, гумор може закріплювати стереотипи, перетворюючи їх на частину колективного несвідомого. Це особливо помітно в мемах про київські райони: Поділ сприймається як місце «фріків», а Троєщина – як «район  мешкання  гопників» або ж Печерськ – «розсадник понтів», а ДВРЗ – «обов’язково» про радянське минуле. Такі образи спрощують сприйняття, але водночас створюють поділ.

Насправді, ці ярлики відриваються, якщо бути до Києва ближче. Поділ – це не лише молодіжна культура та нетипові заклади. Історично це серце ремісництва та торгівлі, а сьогодні район є культурним центром міста. Тут розташовані престижні університети, наприклад, Києво-Могилянська академія, музеї, театри та сучасні офіси.

На Троєщині  живе  300 тисяч людей. Сьогодні район активно розвивається: будуються сучасні житлові комплекси, школи, дитячі садки та культурні центри. Ба більше, у цьому районі розташована студія FILM.UA – найбільша в Східній Європі вертикально-інтегрована група компаній у сфері кіно- та телепродакшну. На базі студії створюють  популярні фільми, серіали та шоу, такі як «Конотопська відьма», «Захар Беркут», «Кріпосна» тощо. Тому жарти про «гопників» уже давно неактуальні.

Печерськ справді асоціюється з елітністю  завдяки дорогим квартирам, офісам і ресторанам. Однак це місце має багату історичну цінність: тут розташована Києво-Печерська лавра – об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО, а також відомі  культурні та освітні заклади. Печерськ – це не лише символ статусу, а й важлива частина київської історії та архітектури. Тому важливо вміти дивитися на цей район не лише крізь призму «багатства».

ДВРЗ, що справді сформувався як робітниче селище в радянський період, уже давно не зводиться виключно до індустріальної історії. Сьогодні це затишний район із зеленими зонами, такими як Сосновий парк, де люди проводять вільний час. Сучасні житлові будинки та інфраструктура роблять ДВРЗ комфортним для сімейного життя, а його зв’язок із радянським минулим – це радше історична спадщина, а не поточна характеристика.

На перший погляд, лівий і правий береги Києва можуть здаватися протилежностями. Але питання «який берег кращий» залишається риторичним. Кожен берег Києва має свої особливості, переваги та недоліки, а стереотипи – лише тимчасовий конструкт. Правий берег – це культурне та історичне ядро Києва, а лівий – символ урбаністичної експансії та сучасності. Разом вони формують унікальний вигляд столиці, де є місце як для багатої спадщини, так і для нових можливостей.

Дарія ФРОЛОВА

Источник