319
Навколо старої садиби в центрі Києва згущуються хмари
Київський окружний адміністративний суд розпочав розгляд справи щодо позбавлення статусу пам’ятки архітектури будинку-готелю «Древня Русь», що розташований на вулиці Софіївській, 20/21. Як стверджують історики, саме з балкона цієї будівлі в січні 1918 року Михайло Грушевський проголошував IV Універсал Центральної Ради. Тепер історична садиба може втратити своє значення і зникнути через діяльність столичних забудовників. У ситуації розбирався Каштан NEWS.
Історична довідка
Двоповерхову будівлю готелю на розі вулиць Софіївська та Володимирська було зведено в 1870 році за проєктом архітектора Афіногена Сопоцинського. Архітектурний стиль споруди поєднує риси класицизму з елементами неоренесансу. Наприкінці ХІХ — початку XX століття будівля неодноразово змінювала власників. У 1879–1901 роках вона належала київському купцю та ресторатору Опанасу Дьякову. Згодом садибу успадкувала донька підполковника Самойлова. В період з 1910 до 1918 року нею володів дворянин Антон Ржепецький — голова Товариства взаємного кредиту, радник Київської міської думи, а згодом — міністр фінансів в уряді Гетьмана Павла Скоропадського.
Цікаво, що на початку ХХ століття в цій садибі діяв готель «Древня Русь» на 11 номерів. На першому поверсі працював ресторан, у якому відвідувачі могли скуштувати широкий вибір традиційних українських страв.
Бажання знести
Нині будівля готелю неодноразово ставала об’єктом спроб віддати під забудову, поки не потрапила до переліку об’єктів культурної та історичної спадщини Києва. Її розташування в межах історико-архітектурного комплексу «Софія Київська», що є пам’яткою ЮНЕСКО, стало своєрідним «ордером» на збереження. Однак, як показує практика, цей факт не завжди стримує тих, хто прагне звести на цьому місці нову забудову. Одним із таких бажаючих є ТОВ «Курдонер», яке планує побудувати на місці пам’ятки багатофункціональний бізнес-центр.
Судові справи
Звичайно, якщо вчинити з будівлею за прикладом садиби Зеленських, то здійметься неабиякий галас. Тому, схоже, зацікавлені особи обрали більш цивілізований шлях — залучили до справи Феміду.
«Зараз розглядається два судові позови, — розповідає київський пам’яткоохоронець Дмитро Перов. — Перший позов був поданий Офісом Генерального прокурора до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, з вимогою визнати незаконним наказ Мінкульту про відмову внести цей будинок до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Другий позов ініційовано власником цього об’єкта з метою скасування наказу Департаменту охорони культурної спадщини КМДА, який включив будинок до переліку пам’яток міста Києва».
У цьому контексті варто нагадати, що за бюрократичною процедурою будь-який історичний об’єкт спочатку отримує статус щойно виявленої пам’ятки культурної спадщини, після чого потрапляє до переліку пам’яток міста. А потім — на підставі цього, переноситься до Державного реєстру. Саме керуючись таким підходом, профільний департамент КМДА включив будинок до «внутрішнього» списку об’єктів, що мають історичну цінність. Включити — включив, ось тільки профільне міністерство не захотіло вносити садибу до Державного реєстру і видало наказ щодо невідповідності об’єкта критеріям пам’ятки. Саме тому зараз цей вердикт і оскаржує прокуратура.
Формалізм — зброя бюрократа
Як зазначив активіст, невідповідності в документах чиновники Міністерства знайшли виключно формальні, надумані. Зокрема, посадовці у своїх паперах-відписках вказують на те, що облікова документація на об’єкт начебто не відповідає за формою оформлення, яка передбачена для подання пам’ятки. В свою чергу, орган, що захищає державні інтереси, в особі прокуратури, не погоджується з таким підходом і в обґрунтуванні свого позову вказує на наявність надмірного формалізму в діях відповідальних осіб Міністерства культури. Адже облікові документи мають визначати історичну цінність будівлі, і всі інші деталі не повинні впливати на надання об’єкту статусу пам’ятки. У нашому випадку будівля має комплексну історію та непересічне значення, а також знаходиться в буферній зоні об’єкта всесвітньої культурної спадщини «Софія Київська». Отже, її не можна знести.
Між тим, парадокс полягає в тому, звертає увагу співрозмовник, що якщо Міністерство культури виявляє невідповідності чи недопрацювання в обліковій документації, воно не може відмовити в внесенні будівлі до держреєстру. Адже саме Міністерство має всі повноваження та можливості для усунення та доопрацювання цих недоліків, щоб привести документи у відповідність до встановлених критеріїв.
До успіху через мутну воду
Не можна, звісно, стверджувати з повною впевненістю, але, схоже, власник будівлі скористався цим казусом і вирішив шукати рішення для себе через суд. Так, у своєму позові він зазначає, що, коли будинок вносили до переліку пам’яток Києва, Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав обов’язок повідомити його, як власника. Однак, на думку позивача, це повідомлення не було надано особисто, а тому дії Департаменту він вважає незаконними, що, на його переконання, робить їх підставою для скасування.
Своєю чергою, позиція Департаменту виглядає абсолютно логічною. Вона ґрунтується на тому, що інформація про включення того чи іншого об’єкта нерухомості до переліку пам’яток міста Києва є публічною і оприлюднюється на офіційному сайті, що є загальнодоступним джерелом інформації. Тобто власник об’єкта міг і мав можливість ознайомитися з відповідним наказом та дізнатися про присвоєння статусу пам’ятки своїй будівлі з відкритих джерел.
Одним словом, тепер все залежить від того, яку ухвалу прийме Феміда. А вона у нас – пані непередбачувана.
Євген ДЕМ’ЯНОВ
