У двох словах: Чотири відомі українські журналісти з різних сфер медіа – телебачення (Оксана Соколова), регіональних та онлайн-медіа (Сергій Нікітенко), бізнес-журналістики (Дмитро Кошовий) та розслідувальної журналістики (Анна Бабінець) – розповідають історію української журналістики: як вона виникла зі стерильного інформаційного простору, контрольованого комуністами, та з якими проблемами й перспективами стикається в майбутньому.
У перших чотирьох частинах нашої серії про історію українських медіа ми розглянули розвиток телебачення, онлайн- та регіональних медіа, а також розслідувальної журналістики. У цьому випуску ми звертаємося до бізнес-журналістики – сфери, що розвивалася паралельно з незалежною Україною та появою тут ринкової економіки.
Про це розповідає Дмитро Кошовий, ветеран економічної журналістики та переможець конкурсу «Найкращий бізнес-редактор України» на «Премії Української преси» у 2013 році. Він працює у цій сфері понад 30 років.
Важливо пояснити читачам одразу, що до 1989 року ринкова економіка в Україні була фактично забороненою. Дрібний бізнес, як-от продаж квітів чи ягід із власної грядки біля автобусних зупинок, у Радянському Союзі офіційно називався «спекуляцією». Приватна власність була заборонена, а обмін валюти та володіння іноземною валютою каралися розстрілом.
Це був не просто паперовий запобіжник: кількох «валютників» було розстріляно ще у 1960-х роках. Протягом усього радянського періоду існував підпільний чорний ринок, де працювали «цеховики», які шили одяг або виготовляли меблі вдома, а також ті, хто здавав житло, як правило, кімнати у власних квартирах. Але це залишалося в тіні. Організований бізнес, особливо мережевий або великомасштабний, був просто неможливий.
Коли у 1989 році все змінилося, бізнес-культуру довелося створювати з нуля. Вона розвивалася стихійно, і в умовах розвалу радянської держави, яка припинила своє існування через два роки, асоціювалася з інноваціями, обхідними шляхами та, неминуче, зі злочинністю. У 1990-х роках, коли інституції молодої української держави були ще слабкими, кримінальні групи часто замінювали собою суди та правоохоронців у суперечках між бізнесменами.
У ці буремні роки бізнес-журналістика рухалася тим самим потоком, створюючи свої перші репортажі, сміливі аналітичні статті, розслідування, витоки інформації тощо. Її не обмежували встановлені стандарти, норми чи закони – лише ризик неофіційної відповіді з боку певних бізнесів або їхніх кримінальних партнерів.
За роки незалежності бізнес-журналістика еволюціонувала разом із самим бізнесом: від стихійної та нестримної галузі до серйозної, аналітичної професії, за якою стежать іноземні колеги та великі міжнародні компанії, так само, як вони стежать за Україною та українським бізнесом загалом.
Як усе починалося? Розповідає Дмитро Кошовий.
У 2000-х Кошовий очолював відділ економічних новин у «Інтерфакс-Україна», а згодом став заступником директора агентства. З 2024 року він очолює «Інтерфакс-Україна» – одне з найбільших інформаційних агентств України та один із провідних бізнес-медіа країни.
Кар’єру Кошовий розпочав у 1990-х роках у «Фінaнсовій Україні» – одній із перших бізнес-публікацій в Україні.
«“Фінaнсова Україна” та “Бізнес” базувалися в Києві, тоді як інша відома бізнес-публікація, “Галицькі Контракти”, була у Львові. Але, наскільки я пам’ятаю, були й інші видання, зокрема сильне видання в Харкові. Це був справжній бум. Розвалився Радянський Союз, і бізнес став дуже активним. Особливо швидко розвивався малий бізнес, тому ці видання зосереджувалися саме на малому бізнесі та були беззаперечними лідерами в цьому сегменті. Звісно, київське видання, саме через своє розташування, було не стільки зобов’язане, скільки позиціонувалося як національне. Тому воно стежило за державними фінансами та політикою, більше зосереджувалося на соціальних і політичних питаннях, тоді як малий бізнес не був їхньою основною темою», – розповідає журналіст.
Він зазначає, що після розпаду Радянського Союзу в країні нарешті почав відроджуватися підприємницький дух і саме підприємництво, а поява бізнес-медіа стала прямою відповіддю на цей процес. З’явилися читачі та користувачі, і саме тому виникли бізнес-медіа.
«Коли я прийшов, уже почався рух до нових форм, коли люди накопичили певний початковий капітал і думали, куди його вкласти. Особисто я працював із фондовим ринком та приватизацією. З’явилася ваучерна приватизація, яка створила можливості для накопичення значного капіталу.
Тому у “Фінaнсовій Україні” ми багато писали про приватизацію. Оскільки видання випускалося за ліцензією Financial Times, воно все ж було трохи більше орієнтоване на великий бізнес. Ми писали про створення перших великих приватних компаній, багато писали про експорт та імпорт, тому що тоді в Україні ще багато було бартеру», – розповідає журналіст.
Саме в цей період з’явилися перші бізнес-інтерв’ю та розслідування. Тоді вони слугували тренувальним майданчиком для розвитку журналістських навичок, а сьогодні є артефактами та пам’ятниками журналістиці тієї епохи.
«Я не професійний журналіст. Я закінчив політехнічний інститут, де моя спеціальність була технічна кібернетика. Я потрапив у фінансове видання, і моя головна перевага полягала в тому, що я добре вмів рахувати. Я створював там індекси фондового ринку. Взагалі, коли бізнес-журналістика тільки з’являлася в Україні, багато хто приходив у неї з технічних галузей.
Зі мною колись сталося таке. Були якісь операції на фондовому ринку, і хтось мені розповів, як одна сторона обдурила іншу на гроші. Я написав про це, але потім виявилося, що вони самі вирішили конфлікт між собою, і людина, яка мені надала інформацію, відмовилася від своїх слів. Так використовували ЗМІ, тому що, знову ж таки, досвіду тоді було ще небагато. Я часто переказував цю історію молодим колегам, які потім приходили до мене працювати», – розповідає Кошовий.
За словами Кошового, бізнес-журналістика досягла свого піку після Помаранчевої революції, з 2005 по 2010 рік, у період найсильнішого економічного зростання України з 1991 року.
«Вона була сильно пов’язана з розвитком фондового ринку. Є, в принципі, таке правило – не знаю, чи десь записане, – що якщо в країні є фондовий ринок, то є щоденні бізнес-видання. На своєму піку Україна мала, як я вже казав, три щоденні бізнес-газети.
Коли фондовий ринок обвалився після кризи 2008 року, журналістика почала «здуватися». І я вважаю, що перехід в онлайн був насамперед спробою заощадити кошти», – зазначає Кошовий.
Найбільшим викликом став перехід до онлайн-медіа. Невдовзі після цього багато бізнес-видань припинили випуск друкованих версій.
«На жаль, як виявилося, ця бізнес-модель була вбита за дуже короткий термін великими технологічними компаніями. І це не тільки в Україні. Я одного разу був на конференції газетярів у Відні і був дуже здивований, коли перший доповідач, голова місцевої асоціації журналістів, вимагав від присутнього прем’єр-міністра заборонити Google та Facebook. Так, тому що вони вкрали [багатьох читачів]. Я думаю, багато журналістів, та й багато людей, які приходять у журналістику, вважають це однією з головних причин. Не тільки тому, що зараз низькі зарплати, а скоріше тому, що майбутнє вже не видно.
Я сподіваюся, що після закінчення війни та відновлення ринку, особливо ринку капіталу, бізнес-журналістика отримає нове життя. Звісно, це буде вже новий формат, і, звісно, це буде онлайн. Там точно буде багато елементів, пов’язаних зі штучним інтелектом. Але так чи інакше, відповідальність за опублікований матеріал, уміння спілкуватися з джерелами інформації та вміння знаходити ці джерела залишаться прерогативою журналіста-людини», – каже Кошовий.