На початку серпня уся Україна стала свідком однієї з найбільш визначальних подій сучасної історії: на щиті статуї «Батьківщина-Мати» демонтували радянські «серп та молот» і закріпили тризуб.
Про можливості такого демонтажу сперечалися останні 30 років, а коли все ж взялися реалізувати задум, розгорілися палкі «фейсбучні дискусії». З одного боку добре, що всі можуть висловитися, з іншого — обговорення перетворюється на балаган і в усьому об’ємі озвученої інформації губляться позиції тих, хто може сказати трохи більше — мова, передовсім, про істориків та мистецтвознавців.
«Вечірній Київ» зібрав коментарі по темі відомих людей з галузі історії та культури. Кожному з них поставили три питання: як вони ставляться до зміни «совєцкого» герба на тризуб; яким бачать загалом майбутнє скульптури, яка займає восьме місце у світі і випереджає американську статую Свободи, та що думають про перейменування «Батьківщини-Матері» на «Україну-Мати»…
***
Олександр Алфьоров, історик, радіоведучий, громадський та політичний діяч, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України:
— Насамперед треба запитати у самих себе: як Україна, яка у 91-ому з неймовірними зусиллями здобула Незалежність; як Україна, яка з 2014 року відбиває війну РФ, стільки років жила під цим гербом? І це питання не про гроші, а про бажання, якого очевидно не було. Всі розмови про те, що потрібні були якісь супер розробки чи надзвичайні інженерні конструкції — не більш, ніж відмовки. І треба просто визнати, що насправді гуманітарні та сакральні речі стояли у нашій державі весь цей час на якомусь 38-ому місці. Політики не бачили у цьому проблеми — от і все.
І те, що сьогодні, зусиллями ініціаторів і організаторів, цей герб нарешті демонтувати — величезне досягнення. Чи правильно, що замість «совєцкого» повісили тризуб — на мій погляд, правильно. І зовсім скоро ми станемо свідками того, як численні іноземні медіа напишуть, що на восьмій за розмірами статуї у світі з’явився український герб. А, нагадаю, що з 2022-го саме український герб — тризуб — як і наші синьо-жовті барви, символізують у світі боротьбу з останнім тоталітарним режимом в Європі. Тому переконаний, що зміна герба стане додатковим приводом вкотре звернути увагу світу на нашу боротьбу.
Хоча, звісно, я можу передбачати, що у європейців, та й у всього світу в цілому, буде величезне здивування, чому раніше жоден з п’яти наших президентів не прибрав символіку, яку ми офіційно визнаємо подібною до нацистської. Яку ми закликаємо світ ідентифікувати як людиноненависницьку. Думаю, багато представників нашої політичної еліти не знатимуть, де у сірка очі позичати.
Тепер, чи потрібен сам меморіал. Ця статуя, «Батьківщина-Мати», яка отримає нову назву «Україна-Мати», — є одним із сьогоднішніх маркерів впізнаваності нашої держави. Це туристичний об’єкт, атракція, до якої поспішають більшість туристів, які приїжджають у Київ.
Треба також розуміти, що сам об’єкт під декомунізацію не потрапляє. Серед негативного — те, що ця статуя була одним з ідеологічних маркерів і уособлювала маскулінність тоталітарної системи. Поряд з тим, «Батьківщина-Мати» для нового покоління українців є уособленням боротьби України з агресором. Можна дуже довго дивитися на якісь потаємні сенси, пов’язані з радянською спадщиною, але вже є новий народний образ, який не має нічого спільного з радянським минулим. Тут можна згадати синьо-жовтий прапор, який є прапором Королівства Русі і означає золотого лева на синьому тлі, але це пояснення сьогодні мало кому відоме. Натомість більшість знають народне трактування: про колір моря чи колір неба, колір пшениці, сонця і так далі. Така ж сама історія склалася із цією статуєю: її образ в народі вже кардинально інший, ніж задумувався.
Для мене очевидно, що про повалення «Батьківщини-Матері» говорять ті, хто народився в СРСР. Натомість молодь нині скаже, що статуя дивиться на схід, на Москву, на агресора. А хтось навіть порівняє її з Орантою у Софії Київській… Тому я вітаю усі зміни, які нині переживає цей монумент.
***
Володимир Вятрович, історик, публіцист, народний депутат України:
— Демонтаж радянського герба на щиті монументу був передбачений Законом України «Про декомунізацію» ще у 2015 році. І дуже добре, що нарешті до цього дійшли руки, тому що ті люди, які зараз взялися за реалізацію, тривалий час говорили, що це конструктивно неможливо, називаючи якісь фантастичні ціни за демонтаж. Але герб все ж прибрали.
Друге питання, чи варто було цей «совєцкій» знак замінювати українським тризубом — до цього я ставлюся абсолютно критично. Вважаю, що ця скульптура залишається зразком радянського монументального мистецтва, тому будь-яка споба її українізувати, чи прикрасити українськими символами є абсолютно недоречною.
На мою думку, можна було розглядати два варіанти: або залишати цей пам’ятник без «совєцкого» герба, або розглядати питання про повний демонтаж скульптури. На жаль, остання опція взагалі навіть не виносилася на обговорення в Дії, а, відтак, ми не можемо говорити, що це опитування було в принципі репрезентативним. Водночас я впевнений, що варіант про демонтаж точно б отримав вагому підтримку громадськості.
Вважаю так само недоречною пропозицію щодо перейменування монумента «Батьківщина-Мати» на «Україна-Мати», бо це, знову ж таки, абсолютно штучна українізація — монумент є і залишається «совєцкім».
Ще одна абсурдна пропозиція стосується перейменування Національного музею історії України у Другій світовій війні на Музей війни за Незалежність. Нам потрібен Музей війни за Незалежність, і я дуже сподіваюся, що він рано чи пізно у нас буде. Але водночас дуже сумніваюся, що його можна розмістити у залах колишнього Музею Великої Вітчизняної війни. Це помилково. І це точно не те, що покаже нашим нащадкам нашу війну за Незалежність. Це буде не скарб, який ми їм передаємо, а фальшивка.
***
Олексій Руденко, геральдичний художник, головний спеціаліст відділу військової символіки управління стратегічних комунікацій Апарату Головнокомандувача ЗСУ, заслуженим художник України, викладає:
— Звичайно ж, як художник, я не високо оцінюю художні особливості цього твору — статуї «Батьківщина-Мати». А якщо зовсім відверто, то свого часу я навіть мріяв, щоб його просто ліквідували… Але як людина практична у певному сенсі, скажу наступне. Я мав відношення до обговорень: міняти чи не міняти герб, зокрема, спілкувався зі спеціалістами Інституту, який цим займався. І мені навели доволі переконливі аргументи, що повний демонтаж цього монументу просто неможливий — насамперед з технічного погляду. Зокрема, заважає вага.
Відповідно, якщо неможливо ліквідувати, то треба українізувати — такою є моя позиція. Що власне й сталося. З усіх поглядів ми вже не могли допускати, щоб над Києвом, над столицею України бовванів радянський герб, герб мертвої держави, яка пішла у забуття у 91-ому році.
Тому я безсумнівно вважаю, що цей крок правильний. І абсолютно «на часі».
***
Катерина Липа, українська мистецтвознавиця, історик архітектури, журналістка:
— По-перше, як мистецтвознавець, я проти руйнувань пам’яток. Бо, на жаль, все, що у нас демонтують, не переміщують у музеї, а як правило, лише руйнують. Наскільки мені відомо, цю, даруйте на слові «бабу», демонтувати неможливо. Це висновки професійних інженерів та архітекторів.
Але уявіть: ви приходите у музей і дивитеся на картину доби Ренесансу, або на картину доби бароко. І якщо під бароковим полотном напишуть, що це кубізм, а під Ренесансом, що це соцреалізм, то по факту це ж не змінить стилістики цього живопису, правильно?! Така ж сама ситуація сьогодні складається і з скульптурою «Батьківщина-Мати». Як її не назвеш, а вона все одно залишиться витвором тоталітарного мистецтва, і нікуди нам від цього не дітися. І виходить дуже негарно — як з погляду змішування стилів, так і з ідеологічного погляду — що замість радянського герба на тоталітарну скульптуру ліплять тризуб, за який у ці ж радянські часи просто саджали в тюрму. Тобто ми підтягуємо національну ідею під естетику соцреалізму. Це зовсім поганий хід і страшенна плутанина.
Будь-яке тоталітарне мистецтво формувалося як наслідок обмеження свободи творчості. При чому жорсткого, аж до вбивства творців. А ми тепер поряд з цим ставимо наш символ — український тризуб. Абсурд. Десь такої ж думки і більшість моїх колег, архітекторів та художників.
***
Олег Однороженко, геральдист, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України:
— Думки можуть бути різними, звісно. Головне не доходити до абсурду та нетерпимості у відстоюванні. Свої «за» і «проти» є щодо обох позицій. Схожі монументальні пам’ятки у світі — рідкість: статуя Свободи в Нью-Йорку (вона, до речі, цілком переосмислена, і мала стояти у зовсім іншому місці), фігура Ісуса в Ріо… Для туристів — це однозначно принада, і вони ніяк це з совком не асоціюють, тим більше, коли там вже буде тризуб. Я не надто великий шанувальник таких монументів, але у мене цей твір на Печерську відторгнення не викликає.
Єдине, що донедавна муляла око радянська емблема на щиті. Коли вперше побачив пам’ятник наживо, відразу подумав: як би добре було замінити її на тризуб. Але все це, звичайно, суто суб’єктивне сприйняття.
Наразі ж виходити треба з того, що у найближчі роки, чи скоріше — десятиліття, цей пам’ятник, навіть за великого бажання, демонтувати не вдасться. А раз так, то найбільше оптимальне, що можна й варто було б зробити, — змінити символи. Надалі ж можна продовжити дискусії, але, за умови, що вони будуть зважені та професійні.
***
Олександр Кучерук, історик, краєзнавець, очільник Музею Української Революції 1917-1921 рр.:
— У мене таке питання: якщо взяти повію і перевдягнути її у черницю, то вона буде повією чи черницею? Так і тут. Причепивши тризуб на цю статую, ви ж не зміните атмосферу і її сприйняття. Тому я виступаю за те, щоб статую демонтувати, бо вона є ілюстрацією тоталітарної ідеології.
На мій погляд, ця територія, де зараз стоїть монумент, могла б бути використана у два способи: або організувати там музей тоталітаризму, або ліквідувати все і саме там облаштувати військовий некрополь.
А для жарту ще спитаю: а що ж будемо з мечем робити, який тримає «жінка»? Моя пропозиція замінити його на хрест і сказати, що це тепер княгиня Ольга… Річ у тому, що коли робили пам’ятник княгині Ользі, той, що зараз на Михайлівській площі, первісно пропонували дати їй в руки меч, але комісія з духовенства обурилася. І наполягла, щоб меч забрали, а натомість дали їй в руку хрест. Можемо нині цю «практику» запозичити — чому б і ні? Тим більше, що меч на «Батьківщині» у «зірочках», і залишати його у такому вигляді — також абсурдно.
Мало того, якщо зайти всередину постаменту, який тримає «бабу», то там повний апофеоз: здоровенний орден «побєди», а по периметру — мозаїки, присвячені «велікій побєді». Страшний концентрований совок. А ще стіни, списані прізвищами героїв «совєцкого» союзу. Що з ними будемо робити? На мій погляд, це точно не той випадок, коли можна якимось камуфляжем обійтися і лише одним перейменуванням змінити сприйняття. Хай мене звинувачують, але ви в Берліні десь побачите свастику чи якісь ГДР-івські знаки?! Ні, бо вони це все завезли у музей, облаштований із певною насмішкою. Туди можна прийти, щось цікаве дізнатися, але ніхто там квіти не покладає.
Та й візуально у цій скульптурі немає нічого українського. Погляньте тільки на її шию: як у якогось індика. Я розумію, що це так звані героїчні пропорції, але де тут Україна? А хто її робив? Славнозвісні «лєнінороби» — люди, які спеціалізувалися на ідеологічних речах. Вони професіонали, так, але чомусь Іван Гончар чи Ольга Рапай не брали в цьому участь…Одна зі співавторів — Галина Кальченко, дочка секретаря ЦК компартії України. Ось на такому рівні це все робилося, розумієте?! І тепер головне: навіщо нам це?
***
Олександр Палій, історик, політичний оглядач та аналітик:
— Думаю, що герб на тризуб однозначно потрібно було змінити. І це пасувало б зробити ще у 91-ому чи 92-ому році, але вже як маємо. Що стосується перейменування: не хотілося б, щоб ми переймали цей радянський пафос і давали статуї якусь богемну назву. Тому я проти «України-Мати». Це всього лише пам’ятник і він виконує достатньо буденну функцію: презентувати нас у світі. Тому що вже так склалося, іноземцям дуже подобаються скульптури, які відзначені рекордами. Тобто ця статуя не для нас, і не для самовизначення, а для туристів. Окрім цього, зараз вона приваблює до себе російські ракети, і відволікає їх від цивільних та військових об’єктів.
Також, до слова, дуже добре, що моделлю для монумента свого часу була українська жінка, родичі якої нині воюють з Росією. Я не бачу «зради» у зміні гербу, як і не вважаю, що залишаючи статую, ми у якийсь спосіб культивуємо тоталітаризм.
Підсумую: українізувати точно треба, а от до перейменування варто ставитися більш нейтрально. Не готовий одразу відповісти, як її було б краще переназвати, треба подумати. Але точно не «Україна-Мати».
Олена ПЕТРИШИН, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
