Коротко: Четверо відомих українських журналістів з різних сфер медіа — телебачення (Оксана Соколова), регіональних та онлайн-медіа (Сергій Нікітенко), бізнес-журналістики (Дмитро Кошовий) та розслідувальної журналістики (Анна Бабинець) — розповідають про історію української журналістики: як вона виникла з майже стерильного інформаційного простору, контрольованого комуністами, та які проблеми й перспективи вона має в майбутньому.
У першій частині ми розглянули опозиційні медіа України в епоху Радянського Союзу, а в другій — перші кроки українського телебачення після здобуття незалежності. Тут ми зосередимося на розвитку регіональних медіа та зростанні онлайн-видань.
Розвиток онлайн-медіа в регіонах відбувався по-різному. Там, де ресурсів було менше, а великий бізнес не надто виявляв інтересу до розвитку регіональних ініціатив, сплеск активності стався дещо пізніше — коли в регіонах з’явилося нове покоління політиків і почалася боротьба за владу.
Яскравий приклад — Херсон, місто на півдні України, один із найбільших портів і суднобудівних центрів країни. Сергій Нікітенко — засновник і багаторічний керівник регіонального онлайн-видання “Мост” (“Міст”), яке безперебійно працює, зокрема й під час російської окупації Херсона у 2022 році. Він продовжує активно висвітлювати події з передової, часто ризикуючи життям.
Ми досліджуємо, яким був цей досвід для нього.
«Активний сплеск регіональних медіа відбувся у два етапи — перший на початку 1990-х, а другий на початку 2000-х, коли у місцевого бізнесу почали з’являтися гроші. У Херсоні, місті з 350 тисячами мешканців, до війни було шість телеканалів; в Одесі, місті з понад мільйоном мешканців, їх було понад 20. Бум онлайн-медіа прийшовся приблизно на кінець 2010-х. Перші онлайн-ЗМІ з’явилися раніше, у 2006-2008 роках. Але у 2010-х це стало дещо дешевшим заняттям, і в Херсоні з’явилася велика кількість медіа — одразу з десяток різних сайтів. Як правило, ці медіа складалися з однієї, максимум двох осіб», — згадує Нікітенко.
«Поступово вони росли. Дехто створював окремі редакції, дехто мав команди, здатні одночасно виробляти як новини, так і розслідування. Ми запустили наш сайт у 2012 році під час парламентських виборів. І, можна сказати, вийшли на ринок лоб у лоб. Ми одразу вирішили, що будемо впливовим ЗМІ. Якщо більшість медіа запускалися з незрозумілих причин, у кращому випадку для викачування грошей з місцевих політиків і депутатів, то ми одразу вирішили, що будемо впливовим ЗМІ. Ми брали до роботи всіх», — каже Нікітенко.
Несподівано, через те, що читачі прагнули інформації та нарешті мали змогу детально читати про місцеві «політичні баталії», сформувався медіа-ринок — сайти набирали популярності, ставали гравцями на політичній арені регіонів, а часто й політичними активами.
«Частина цих медіа належала політикам і депутатам. Були випадки, коли їх продавали. Наприклад, був «Херсонський вісник», сайт «Вісник», який був досить потужним. Його спочатку продали депутату міськради, а вона перепродала його тодішньому заступнику голови облради, який зараз є заступником так званого «уряду» окупованої Росією частини Херсонської області. Я думаю, його продали за 15 000 або 20 000 доларів», — пояснює Нікітенко.
Цьому також сприяло те, що протягом тривалого часу ніхто не хотів інвестувати в ці сайти — більшу частину рекламного ринку контролювали великі телеканали та радіостанції, тоді як інтернет-чи цінною.
«Рекламний ринок у Херсоні, навіть коли інтернет-йже був відсутній. Ми довгий час фінансували сайт фактично зі своєї кишені. Гранти на сайт отримували дуже рідко. І до 2021 року це були фактично підробітки. Я працював там постійно, майже цілодобово. У 2021 році ми почали активно розвивати рекламний ринок. Почали дуже агресивно продавати рекламу, ходити по підприємствах, підписувати дрібні контракти. І приблизно до січня 2022 року «Мост» став повністю самодостатнім. А потім — почалася війна», — розповідає Нікітенко.
Війна змінила все. Херсон швидко окупували, але через дев’ять місяців його звільнили Збройні Сили України. Нікітенку та його команді вдалося створювати правдиві репортажі про життя навіть в окупованому Херсоні. Звісно, журналісти працювали таємно. Росіяни могли кинути когось у «підвал» або навіть убити за будь-яку критичну публікацію про них.
«Коли Херсон був окупований, у нас там залишилася одна людина, наш кореспондент… Ми намагалися нікуди його не випускати. Він працював фактично підпільно і майже не виходив з дому. Але ми збирали всю інформацію про ціни, про те, що відбувається. Плюс ми багато працювали з нашими читачами, які стали нашими очима і вухами», — каже Нікітенко.
Окрема проблема — робота на територіях, що залишаються окупованими. Тут російські спецслужби тероризують цивільних і не дають їм передавати інформацію на «материкову» Україну.
«Журналістські стандарти в таких умовах не працюють. Тому ми вкрай обмежені щодо фактчекінгу, вкрай обмежені щодо інформації», — каже Нікітенко.
«Ми фактично прописали це у своїй політиці та вирішили, що найважливіше — надавати інформацію, тому ми намагаємося це робити. Але намагаємося працювати з офіційними окупаційними документами. Ми все, що там є, завантажуємо, обробляємо і багато з цим працюємо. Контактів у нас стає все менше. Найчастіше ми спілкуємося з людиною тільки після того, як вона виїхала», — пояснює Нікітенко.
Зараз, через регулярні обстріли та атаки дронів на Херсон, Нікітенко каже, що редакцію в Херсоні вони взагалі не відновлювали. Він з колегою працює в Херсоні позмінно — приїжджає туди, робить репортажі з міста, а потім повертається до Одеси.
У третій та четвертій частинах ми розглянемо економічні та фінансові медіа, а також розслідування щодо українських президентів та їхнього оточення.