Коротко: 17 вересня відбулася прес-конференція ТАСС, на якій було представлено звіт Максима Григорієва, голови так званого “Міжнародного громадського трибуналу зі злочинів українських неонацистів”. У звіті стверджується, що події в Бучі у 2022 році були невдалою інсценізацією, організованою Україною та західними спецслужбами.
З моменту, коли відповідальність за загибель понад 450 цивільних під час окупації міста Буча на Київщині у 2022 році було покладено на російські війська, Москва наполягала на своїй непричетності. Остання спроба довести невинуватість своїх солдатів у цих злочинах полягає у публікації звіту так званого “Міжнародного громадського трибуналу зі злочинів українських неонацистів”.
Трибунал – це неофіційна громадська організація, створена за ініціативи Росії через кілька днів після повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022 році з метою “розслідування, документування та притягнення до відповідальності українських військових злочинів проти захоплених російських військовослужбовців та цивільних осіб”.
Головою цієї організації є Максим Григорієв, який стверджує, що до її складу входять представники громадянського суспільства з 33 країн.
Цей 21-сторінковий звіт, що, вочевидь, без жодної іронії, називається “Спадкоємці Геббельса: фальсифікація подій у Бучі та криваві постановки київського [sic] режиму”, відображає спроби Кремля представити вторгнення в Україну як продовження боротьби СРСР проти нацистської Німеччини у Другій світовій війні.
Прес-конференція, спонсорована російським державним інформагентством ТАСС та модерувана представницею МЗС РФ Марією Захаровою, відбулася 17 вересня для представлення звіту Григорієва. У ньому стверджується, що події в Бучі 2022 року були невдалою інсценізацією, проведеною Україною та західними спецслужбами.
Різні розслідування, зокрема проведені The New York Times (NYT), ідентифікували жертв та повні обставини їхньої загибелі. Тож як Росія “спростовує” ці факти?
І що важливіше – навіщо?
Прес-конференція повторила давню позицію Кремля, представлену у звіті: незаперечні факти свідчать про те, як Україна, Європейський Союз та європейські країни видавали загиблих українських військових, які померли в бою, а також літніх українських громадян, які померли від природних причин, за мирних жителів, убитих у Бучі. Ці жертви були видані за загиблих від рук російських окупантів у місті.
За їхніми словами, звіт також надає незаперечні докази широкої практики Збройних Сил України (ЗСУ) щодо навмисного вбивства власних громадян – включно з жінками, дітьми та літніми людьми – для підтримки заяв Києва про злочини, скоєні Росією під час так званої “спеціальної військової операції”.
Однак більшість убивств сталася на вулиці Яблунській в окупованій Бучі, де перебували російські війська, коли місто було під окупацією, а не під українським контролем.
Значна частина “доказів” Григорієва полягає у порівнянні імен загиблих у Бучі з відкритими зображеннями та звітами українських військових, деякі з яких, як відомо, загинули в інших місцях, або цивільних осіб, які загинули, захищаючи місто від російської атаки. На думку авторів звіту, це робить їх комбатантами, а не “невинними цивільними”.
Розслідування NYT ідентифікувало 36 жертв на вулиці Яблунській, включно з матерями, батьками, дітьми та бабусями/дідусями, і відтворило їхні останні хвилини за свідченнями очевидців, текстовими повідомленнями та супутниковими знімками.
Відео з окупованої Бучі, яке міститься в іншому звіті NYT за 2022 рік, показує, як російський солдат під дулом автомата веде групу українських чоловіків до бази. Свідки розповідали, що чули постріли, і чоловіки так і не повернулися. Деякі тіла, зокрема чоловіків і жінок, були знайдені розкиданими вулицями Бучі після звільнення міста, а подальші експертизи виявили масові поховання у сусідніх лісах.
Однак у звіті Григорієва висловлюється думка, що після відходу російських військ з Бучі, західні ЗМІ отримали змогу прибути до міста, де вони стали свідками тіл, розкиданих по місту. Автори звіту припускають, що ці тіла були заздалегідь розміщені українськими силами як частина антикремлівської пропагандистської кампанії.
Далі звіт намагається підкреслити правдивість своєї гіпотези щодо подій у Бучі, посилаючись на свідчення очевидців – але не з Бучі, а з інших міст, де, за їхніми словами, Україна інсценувала російські воєнні злочини або приховувала власні.
Проте, сама основа цієї гіпотези підважується відсутністю будь-яких справді неупереджених доказів або підтвердження представлених доказів з боку нейтральних сторін.
Неясно, на кого саме розрахований звіт, але твердження, яке давно повторює Кремль та його пропагандистська машина, часто знаходить відгук у скептиків Заходу.
Іноді ці твердження також збігаються з спробами мирних переговорів.
Захарова заявила під час прес-конференції, що Росія з самого початку кваліфікувала заяви про розправу в Бучі як фальсифікацію. Вона стверджувала, що 30 березня 2022 року російські війська вивели свої сили з району Києва, включно з Бучею, як жест доброї волі на тлі зірваних мирних переговорів з Україною в Стамбулі.
Після цього, за її словами, повідомлення про “відверто організовану інформаційну кампанію” після виведення російських військ призвели до того, що місто стало “місцем паломництва” для західних лідерів, голів міжнародних організацій та західних журналістів – твердження, яке також повторив віце-президент США Дж.Д. Венс.
Для прихильників Москви це посилить думку про те, що російське вторгнення було вимушеною необхідністю через загрозу з боку Заходу, а звинувачення проти її збройних сил є лише пропагандою, спрямованою на підрив її “праведної справи”.
Не випадковим, імовірно, є й час випуску звіту напередодні виборів дев’ятого скликання Державної Думи, що має на меті зміцнити погляди пересічних росіян на війну.
З точки зору не лише України та її союзників, але й численних запитів та розслідувань, проведених після відходу російських військ, немає сумнівів, що Буча, як і кілька міст, які були раніше та залишаються окупованими, дійсно зазнали жахливої та варварської поведінки російських військових – від грабежів та крадіжок, зґвалтувань, катувань та вбивств.
Цей останній звіт ніяк не вплине на цю думку.