«Тотальний блекаут теоретично можливий, але малоймовірний»
Незважаючи на неофіційний тимчасовий енергетичний «затишок», Україна продовжує страждати від енергетичного колапсу, викликаного жорстокими російськими атаками на інфраструктуру в пік суворої зими. Найбільше потерпають від «голоду холодом» жителі прифронтових міст (Дніпро, Харків, Суми, Чернігів), а також Києва та Одеси.
Одним із дієвих розв’язань, яке б повинно зменшити ризики від нападів на енергетику зараз і в майбутньому, у владі називають розбудову розосередженої генерації на додаток до великих і уразливих до нападів ТЕЦ і ТЕС. Мовляв, у такому разі у агресора просто не вистачить ракет і дронів, а навіть якщо певні установки будуть виводитися з ладу, їх можна буде оперативно відновити.
Однак колишній міністр палива та енергетики Іван Плачков не вірить у таку масову «енергетичну децентралізацію», принаймні на рівні столиці. І він не єдиний серед фахівців, хто закликає не зіставляти «енергофеномени» Харкова та Житомира з потребами такого мегаполіса, як Київ.
В інтерв’ю «Главкому» Плачков пояснює, чому недоцільно переводити столицю на розосереджену генерацію, чи загрожує країні тотальний блекаут і як відновлювати розбиту ворожими ракетами та дронами енергетику після завершення бойових дій.
Ви ще в листопаді застерігали про критичну ситуацію в енергосистемі через масовані російські напади, що можуть призвести до переходу системи в «острівний режим» і частих вимкнень. Чи всі ваші прогнози справдилися?
На жаль, здебільшого. Я застерігав, що необхідно готуватися до масованих ударів по комплексах теплопостачання, особливо великих міст. Вже тоді було зрозуміло, що треба розглядати можливості на певний час вивезти дітей до знайомих і родичів. На жаль, все так і трапилось. Головна ціль ворога – досягти тотального блекауту в Україні та знищити системи централізованого теплопостачання у великих містах, особливо в зимовий період за мінусових температур. Вважаю, наразі пошкоджено не менше 80% електроенергетики. Чимало ударів було і по теплових електростанціях, і по гідроелектростанціях, ну і, зрозуміло, по мережах – магістральних і розподільних.
І коли нині багато кажуть, що нам потрібна розподілена генерація, то хочу вам сказати, що вона у нас вже розподілена. І раніше була розподілена. Погляньте на розташування електростанцій по території України. Радянський Союз готувався до ядерної війни, і ці системи проєктувалися з урахуванням ймовірності таких масованих атак. Росіянам в Україні не вдалося досягти тотального блекауту завдяки нашій розподіленій генерації і тому, що ми інтегрувалися в енергосистему Європейського Союзу, звідки зараз можемо імпортувати до 2,5 тисяч МВт. На жаль, ці обсяги ми по максимуму не використовували майже до останніх днів.
Когенерація – це здебільшого розмови. Ці установки не зможуть забезпечити навіть 10% від потреби
Зараз дуже ослаблені зв’язки між регіонами. Наприклад, Київ та Київська область забезпечувались власною генерацією через ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 плюс Дарницька ТЕЦ. Ці 1500 МВт цілком забезпечували Київ. І було кільце підстанцій 110 кВ навколо Києва, яке забезпечувало постачання електроенергії з інших регіонів – західного, південного тощо. Після масових пошкоджень енергосистема вціліла, але енергетики не мають можливості транспортувати той обсяг електроенергії, який необхідний тому ж Києву. Власної генерації у столиці майже немає, а те, що говорять про когенерацію, – це здебільшого розмови. Ці установки не зможуть забезпечити навіть 10% від потреби. Пошкоджені лінії електропередач, розподільчі пристрої на електростанціях… Тому енергетики відновлюють все це, щоб збільшити транспортування електроенергії з регіонів до міста Київ.
На четвертому році війни агресору таки вдалося занурити Київ в холод та темряву
Енергосистема залишається цілісною, вона функціонує, але ці перетоки значно зменшені і їх недостатньо. У міру ж того, як будуть відновлювати підстанції, лінії і так далі, ситуація буде покращуватися. Якщо не будуть пошкоджені підстанції, які забезпечують видачу з наших атомних станцій, плюс надходитиме імпорт, її можна стабілізувати.
Але сьогодні енергетики потребують, насамперед, обладнання, – немає вимикачів, трансформаторів тощо. Хоча про це майже не говорять.
Ну, як же не говорять?..
Якщо і говорять, то не дуже гучно. Всі ж знають, чим Міністерство енергетики займалося останні декілька років замість того, щоб купувати обладнання. Ми сподівалися тільки на те, що нам подарували інші. Вже вивезли зі складів десь 60 тис. т енергетичного обладнання на заміну пошкодженому, а пошкоджено було, гадаю, сотні тисяч тонн.
І не вистачає фінансів для відновлення. Необхідно залучати кошти під державні гарантії і Держрезерв має централізовано закуповувати обладнання. Вже сьогодні потрібно замовляти великогабаритне обладнання – трансформатори, елементи турбін, котлів і так далі – в Європі. Є заводи в Чехії, які можуть таке обладнання виготовляти, є Siemens, ABB, Schneider Electric. Є виробництво в Південній Кореї. І братися до цього треба вже зараз, бо таке обладнання неможливо виготовити за місяць-два.
Тому зараз необхідно максимально зосередитися на тому, щоб стабілізувати ситуацію, і думати про літо і наступну зиму. Просто неможливо буде відновити до наступної зими ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, якщо ми не замовимо обладнання вже зараз.
Те, що буде за тиждень-два-три, залежить від двох факторів. Перший – наскільки енергетики будуть забезпечені всім необхідним. І другий – посилення протиповітряної оборони тих об’єктів, які залишились. Жодні захисні споруди, «черепахи» і так далі ситуацію не виправлять. Це просто неможливо.
«Якщо в Києві поставити 1000-1500 котелень, вартість тепла підскочить десь у півтора раза»
Ви говорили про радянську спадщину в енергетиці, яка нам певним чином допомагає. Але орієнтація тих же Києва, Харкова на великі ТЕЦ, яка була абсолютно виправданою за радянських часів, зараз стала їхньою «ахіллесовою п’ятою» в умовах обраної росіянами тактики ударів. Зараз в Києві намагаються оперативно розв’язати цю проблему за допомогою когенераційних установок. Наскільки це реально зробити в масштабах такого великого мегаполісу?
Україна в 60-х роках була визнана керівництвом СРСР плацдармом для трьох енергетичних експансій в Європу – нафтової, газової, та електричної. Перші дві відбулися, а енергетичну не встигли, бо розвалився Радянський Союз. Але при цьому була побудована дуже велика кількість потужностей. Ми, наприклад, на той час споживали десь 35 тис. МВт. А потужностей на перші роки незалежності було на 55 тис. МВт і планувалося будівництво п’яти атомних станцій додатково, а на вже працюючих – додаткових енергоблоків. Були побудовані найбільші у світі магістральні лінії електропередач для масованого постачання до Європи. У Празі навіть було відділення «Укренерго», був створений спеціальний диспетчерський пункт для розподілу. При цьому в усьому в Україні була найбільша щільність електрифікації: такої кількості підстанцій, ліній електропередач на квадратний кілометр чи на одиницю населення у світі не було. У нас був унікальний енергетичний комплекс, і цей потенціал допоміг нам сьогодні вистояти.
Тепер щодо централізації теплопостачання у Києві. Те, що підходить для півночі Франції і Німеччини з погляду теплопостачання абсолютно не підходить для України. Нам необхідно дивитися на країни, де схожі низькі температури та опалювальний сезон – Польщу, скандинавські країни. Навіть в Сполучених Штатах схиляються до централізації теплопостачання. По-перше, це дешевше. Бо якщо в місті Київ поставити 1000-1500 котелень, які будуть виробляти тепло, то його вартість підскочить десь у півтора раза, якщо не більше. Другий чинник – екологія. І в цілому чим щільніше забудова, тим більше сенсу мати саме централізоване електропостачання.
Великі ТЕЦ – це був оптимальний варіант для Києва. Переглядати цей підхід треба дуже уважно, бо ми можемо зробити помилку, яка буде дуже дорого коштувати.
Впевнений, що ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6 можна було захистити краще
Але ж наразі виглядає так, що у нас немає іншого вибору, ніж цю систему переглядати.
Дивіться, по місту Києву – 4 тис. км магістральних трубопроводів, які можуть працювати тільки на параметрах ТЕЦ. Що ми будемо з ними робити? Будувати котли в кожній квартирі? А що робити з опорними підстанціями – під землю їх закопаємо? А з тепловими електростанціями? Тут насамперед треба думати над захистом об’єктів: впевнений, що ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6 можна було захистити краще.
Можливо, сподівались, що Київ захищений в цілому, тому захищені і ці об’єкти? Звісно, в мене недостатньо інформації, бо це військова сфера. Але будувати розподілену генерацію замість відновлення ТЕЦ буде коштувати в три-чотири рази дорожче.
Одна зі зруйнованих агресором ТЕС. Після ударів по енергетичній інфраструктурі в розпал зими відновлювати її, за деякими оцінками, доведеться не один рік фото: Reuters
Просто логіка звучить така: навіщо відновлювати ці гіганти, якщо декілька балістичних ракет в будь-який момент знову їх знищать?
Давайте рахувати. Я вважаю, що відновлення однієї ТЕЦ може коштувати $1,5 млрд. Відповідно двох – $3 млрд. А якщо будувати для міста Києва принципово нову систему теплопостачання – то це буде коштувати не $10 млрд і навіть не $15 млрд. Нинішня система теплопостачання зводилася 30 років, причому за умов централізованого бюджету. А зараз хто це буде фінансувати?
«Газова турбіна – це двигун реактивного літака. Уявіть – поставити такий двигун під вікнами»
Часто наводять такий приклад: Харків теж залежав від ТЕЦ, але він заздалегідь перейнявся децентралізацією і має результати.
Якщо в Києві ТЕЦ забезпечували теплом десь 60% міста, то в Харкові централізовано було близько 30%. І в Києві тарифи на тепло та на гарячу воду були найнижчими: в три-чотири, інколи в п’ять разів менше, ніж в інших містах.
А щодо когенерації зазначу такий аспект. Газова турбіна – це двигун реактивного літака. От уявіть – поставити біля кожної котельні під вікнами по двигуну реактивного літака. В європейських країнах для таких установок використовують звукозахист, який коштує, як сама установка.
Ви стверджуєте, що завдяки можливостям імпорту (2,5 тис. МВт) країні навряд чи загрожує тотальний блекаут. Поясніть детальніше цей аспект?
Щоб не розвалилася енергосистема, необхідне джерело генерації електроенергії та необхідна кількість зв’язуючої інфраструктури. Наприклад, на опорній підстанції було чотири трансформатори – три пошкодили, залишився один, по якому і передається електроенергія. Якщо і його зруйнують, то все там буде відрізано.
Якщо буде відрізана критична кількість цих підстанцій, то спочатку буде «острівний» режим на 20 «островів». Якщо будуть ще пошкодження, зникнуть ще декілька «островів». І в результаті залишаться тільки райони навколо атомних станцій та ті, куди дістає імпорт. І так буде відбуватися поступове зменшення цих «островів» до повного блекауту. Виключати його не можна, бо ми ж пам’ятаємо енергетичну блокаду в Португалії, Іспанії, Франції у мирні для цих країн часи.
Але тотальний блекаут – це коли всі населені пункти України залишаться без електрики. Втім, якщо ми можемо в Закарпатті забезпечити електроенергію чи ще десь на Західній Україні або на «острівках» навколо Південноукраїнської АЕС – це тотальний блекаут, чи ні? Звісно, все залежить від інтенсивності ударів: якщо почнуть руйнувати підстанції, які на території України забезпечують імпорт, або підстанції, які перебувають на відстані 10-20 км від АЕС, – то і цих «острівків» вже не буде.
Однак ще раз повторюся: у нас настільки стійка енергосистема, що тотальний блекаут хоч і теоретично можливий, але малоймовірний. Я його собі не уявляю. Сподіваюся, що наш протиповітряний захист все-таки посилюється, і вже не буде такого обсягу пошкоджень, які спричинили б такі тотальні руйнування.
Незважаючи на розмови про «енергетичне перемир’я», росіяни накопичують ракети, в будь-який момент можна очікувати нового масованого удару і по Києву, і по заходу України, де розташовані дві АЕС – Рівненська та Хмельницька. А АЕС наразі є ледь не єдиним великим джерелом генерації електроенергії для країни. Якого сценарію очікувати, якщо росіяни підберуться до них?
Не виключено, що росіяни будуть бити по підстанціях, які забезпечують видачу електроенергії з АЕС. І якщо будуть пошкоджені ці підстанції, то атомні станції просто вимушено розвантажаться. Як це вже, до речі, було минулого року. І атомна станція буде виробляти вже не 3 тис. а 1,5 тис. МВт. А це означає, що обсяг відключень буде збільшений, щоб утримувати та балансувати систему.
В умовах послідовного вибивання росіянами української генерації АЕС поки що залишаються основним стабільним джерелом виробництва електроенергії. Але агресор виношує плани і щодо них…
За вашими прогнозами, скільки триватиме відновлення енергетики, навіть якщо прямо зараз обстріли припиняться? Бо звучать оцінки, що для цього знадобляться роки. І чи все буде треба відновлювати, чи ефективніше зосередитися лише на тому, що найбільш актуальне?
Цей процес необхідно поділити на два етапи. На початку – швидке відновлення того, що у нас є, щоб стабілізувати ситуацію та уникнути аварійних вимкнень. Але цього недостатньо. Треба піднімати економіку. Якщо раніше ми споживали 25 тис. МВт, то зараз, мабуть, 9-11 тис. МВт.
За перші два роки необхідно додати 10 ГВт, тому що енергетика, як локомотив, тягне за собою всю економіку. І енергетика повинна випереджати розвиток, щоб підприємства відновлювали роботу і отримували стільки електроенергії, скільки вони хочуть. Але важливий нюанс: якщо ціна електроенергії буде дуже високою, то підприємства її просто не потягнуть.
У нас настільки стійка енергосистема, що тотальний блекаут хоч і теоретично можливий, але малоймовірний
Робимо обстеження теплових електростанцій – і запускаємо ці енергоблоки на вугіллі. Ціна і собівартість такої електроенергії будуть відносно низькими, і ми стабілізуємо систему. Відновлюємо гідроелектростанції, думаємо про Каховську ГЕС, яку потрібно дуже швидко відбудовувати. Потім повертаємося до шести енергоблоків Запорізької АЕС – ми не знаємо в якому стані вона зараз перебуває. І таким чином відбувається ця поетапна стабілізація.
А потім, коли стабілізували, забезпечуємо вже необхідність розвитку і думаємо про те, що у нас буде в 2040-2050-х роках. І робимо ставку на атомну енергетику, будуємо нові блоки…
Від планів майбутнього відновлення енергетики повернімося до важкого сьогодення, яке українцям треба пережити. Які споживацькі звички ви радите розвивати в нинішніх умовах, окрім вже зрозумілих – вчасно заряджати павербанки, не вмикати одразу всі прилади, коли з’являється світло…
Я б просто акцентував увагу на безпеці. Ці вимкнення електроенергії – це серйозні коливання напруги. Тому без потреби не можна залишати електроприлади увімкненими в розетки. Зарядні пристрої, телевізори, комп’ютери в такому стані не залишати, особливо коли вас немає вдома. Тільки необхідний мінімум. Якщо газова плита використовується для опалення, теж необхідно бути дуже обережними: можна без кисню залишитися. Насправді важко в цій ситуації радити щось дуже оригінальне.
Павло Вуєць, «Главком»