Реставраційні роботи на частині будівлі проводяться вперше за 113 років існування цієї національної пам’ятки архітектури та історії.
Під час аварійних робіт на території Київського міського Будинку вчителя реставратори виявили автентичний розпис вікон та латунні лиштви фасадних рам, які були приховані під шарами чорної фарби. Про це повідомив заступник голови Київської міської державної адміністрації Валентин Мондриївський, передає Главком.
За його словами, відкриття, зроблене в результаті наукових досліджень та супроводу проекту, дозволяє повернути будівлі автентичний вигляд, втрачену елегантність, цілісність авторського задуму та вишуканість архітектурного стилю початку 20 століття. Загалом, реставраційні роботи на частині будівлі проводяться вперше за 113 років існування цієї національної пам’ятки архітектури та історії, яка включена до престижної програми World Monuments Watch 2025.
Автентичний розпис вікон та латунне оздоблення на фасадних рамах приховані під шарами чорної фарби, фото: Київська міська державна адміністрація
За словами Мондриївського, планується реставрація 24 автентичних металевих вікон. На сьогодні відновлено вікна першого поверху головного фасаду. Тривають роботи в галереї головної зали другого поверху, де у січні 1918 року було проголошено IV Загальну декларацію про незалежність України. «Реставрація фасаду Будинку вчителя – це повернення до автентичності та історичної пам’яті, збереження символу української незалежності для майбутніх поколінь. Ми вдячні Всесвітньому фонду пам’яток за підтримку цього проекту та партнерство у найскладніший для країни час», – наголосив він.
Автентичний розпис вікон та латунне оздоблення на фасадних рамах приховані під шарами чорної фарби, фото: Київська міська державна адміністрація
Посадовець повідомив, що зараз триває перший етап реставрації фасадних вікон, пошкоджених під час російського ракетного нападу в жовтні 2022 року. Роботи проводяться за підтримки WMF у рамках програми екстрених аварійно-рятувальних та природоохоронних заходів, і цей етап планується завершити до кінця року.
У Будинку вчителя триває перший етап реставрації фасадних вікон, пошкоджених під час російського ракетного нападу у жовтні 2022 року. Фото: Київська міська державна адміністрація
Представниця WMF Катерина Гончарова наголосила, що Будинок вчителя – це не лише історична пам’ятка, а й символ української ідентичності, важливість збереження якої зросла під час війни.
Нагадаємо, що київський міський Будинок вчителя, пошкоджений під час ворожого ракетного нападу у жовтні 2022 року, був включений до програми Watch 2025, яку реалізує Всесвітній фонд пам’яток. Це відкриває можливості для залучення міжнародних ресурсів та відновлення пам’ятки в умовах обмежених власних ресурсів під час війни. Адже WMF є світовим лідером у збереженні пам’яток з понад 700 проектами у 112 країнах світу.
Що відомо про київський міський Будинок вчителя?
Будівлю за адресою Володимирська, 57 було збудовано у 1910-1912 роках за проєктом та під керівництвом видатного архітектора Павла Федотовича Альошина (1881-1961) як Педагогічний музей царевича Олексія.
Перший варіант проекту будівлі був завершений архітектором П. Ф. Альошиним у 1909 році. На головному фасаді над входом був напис – «Народний будинок С. С. Могилевцева», оскільки кошти (300 тисяч рублів) на будівництво виділив відомий київський підприємець, голова Біржового комітету, громадський діяч і меценат Семен Семенович Могилевцев.
Головний фасад Педагогічного музею в 1912 році. Срібний макет Педагогічного музею був виготовлений ювелірною компанією Маршака в 1911 році. Фото: П. Ф. Альошин, архів
У листі від 25 червня 1909 року С. Могилевцев запропонував розширити місію музею: «…його пряма місія полягає в тому, щоб сприяти розвитку освіти серед народу, бути живим потоком безпосереднього спілкування в ньому тих самих вчителів та інших науковців між собою та з народом через лекції та інші читання, які можуть найповніше сприяти якомога кращому поширенню необхідної освітньої та наукової інформації, надаючи дорослим можливість долучитися до освіти, маючи доступ до читальної зали музею та переглядаючи виставки, колекції та інші навчальні матеріали під просвітленим керівництвом кабінетних працівників, слухаючи лекції та пояснення».
Пізніше було вирішено перейменувати майбутню будівлю на Педагогічний музей імені царевича Олексія. Його планували побудувати на згадку про 50-річчя скасування кріпосного права в Російській державі в 1861 році.
Будівлю було освячено 28 серпня 1911 року. Газети повідомляли, що на урочистостях були присутні прем’єр-міністр Росії П. А. Столипін, міністр народної освіти Л. А. Кассо та мер Києва І. М. Дьяков. Почесних гостей особисто вітав С. Могилевцев, а пані вручили букети.
Урочисте відкриття Педагогічного музею відбулося 5 жовтня 1912 року на вулиці Володимирській у присутності численних представників педагогічної громадськості. Повідомлення про цю подію з’явилися у вітчизняній та іноземній пресі, де зазначалося, що він відповідав усім вимогам і був одним із найкращих серед педагогічних музеїв Європи. Для церемонії освячення будівлі відома київська ювелірна фірма «Маршак» виготовила срібний макет будівлі Педагогічного музею, який вражає майстерністю виконання, найдрібнішими деталями, чітко відтвореними у сріблі – загальна вага становить 14 кг.
18 жовтня 1912 року будівлю урочисто відкрили для відвідування киян та гостей міста.
Будівля справляла враження величності своїми стінами, облицьованими плитами з білого інкерманського каменю, основою з фінського сірого граніту, фризом, прикрашеним витонченими барельєфами по всій довжині, що органічно вписувалося в комплекс університетського кварталу та, завдяки своїм архітектурним та художнім якостям, було прихильно сприйнято громадськістю міста.
Окрім виставкових залів, Педагогічний музей мав також спеціалізовану бібліотеку, читальний зал, спеціальні кімнати для демонстрації підручників та приладів, зразковий фізичний кабінет, довідкове бюро, виставку педагогічної літератури, велику аудиторію для проведення масових заходів. Він мав книгосховище, а також зали: бібліотеку, кабінети, для проведення зустрічей науковців та представників різних освітніх товариств, виставкову залу та велику кількість кабінетів та допоміжних приміщень.
У будівлі Педагогічного музею було відкрито зразковий кабінет фізики, в якому було зібрано все найкраще, що можна було розмістити в такому приміщенні на той час, а також надано інформацію про те, де все це можна було придбати. Вхід до музею та користування матеріалами було безкоштовним. Зразковий кабінет фізики наочних посібників музею був нагороджений великою золотою медаллю Всеросійської виставки 1913 року в Києві.
У 1913-15 роках приміщення в будівлі Педагогічного музею також займало Київське товариство охорони пам’яток старовини та мистецтва. Товариство було засноване в 1910 році та налічувало близько 200 членів. Воно організовувало спостереження за земляними роботами в Києві під час будівництва. Частину приміщення на першому поверсі займав музей товариства. Організатором і хранителем музею був археолог О. Ертель. Матеріали його розкопок у Києві та його околицях становили основну частину колекцій музею. У 1915 році колекції музею були перенесені до приватних квартир членів товариства.
Початок Першої світової війни вніс суттєві корективи в діяльність музею. У вересні 1915 року його евакуювали до Курська та розмістили в приватному будинку. Після повернення експозицію не відновлювали.
Період Української національної революції
Будівля колишнього музею є свідком гострих політичних битв протистояння, перемоги та падіння першого українського парламенту.
11-12 березня 1917 року Українська Центральна Рада переїхала до будівлі Педагогічного музею. М. Грушевський прибув до Києва 13 березня і писав у своїх мемуарах: «Центральна Рада нібито отримала від міської ради в Педагогічному музеї для своїх засідань дві кімнати, а точніше, одну, яка пізніше стала моїм кабінетом, коли Центральна Рада заволоділа всією будівлею, а друга була темним коридором, в який вели двері з усіх кімнат. Коли збиралося більше людей, там стояли «копії», а в належній кімнаті був стіл і кілька лавок навколо нього. Ось так виглядала кімната, в якій я застав майбутній український уряд, для великих засідань він отримав дозвіл використовувати велику залу музею… Педагогічний музей (колекція мого старого друга Черкунова) і бібліотека займали кілька кімнат».
Педагогічний музей 20 листопада 1917 року став місцем проголошення Української Народної Республіки, прийняття IV Універсалу про незалежність у ніч з 24 на 25 січня 1918 року.
10-12 серпня 1917 року в Педагогічному музеї в Києві відбувся Другий Всеукраїнський учительський з’їзд, а 13-15 серпня 1917 року — Перший Всеукраїнський професійний учительський з’їзд. Резолюції з’їздів були присвячені будівництву нової школи та приділяли особливу увагу вчителю, його освіті та матеріальному забезпеченню.
Радянський період
Після встановлення радянської влади музей почав занепадати. Лише влітку 1919 року Народний комісаріат УРСР ухвалив постанову про його реконструкцію. Але політичні мотиви взяли гору над потребами освіти, і замість «Палацу освіти» в будівлі Педагогічного музею з 1921 року розміщувався Пролетарський музей, а з 1924 року — Музей революції та історії партії.
У 1938 році тут почав функціонувати музей Леніна. До цього будівлю було добудовано за проектом П. Альошина. Таким чином, Педагогічний музей було ліквідовано. Частину його унікальних матеріалів було розподілено по різних установах, решта зникла.
Під час відступу радянських військ з Києва у вересні 1941 року експонати музею Леніна були вивезені, а будівля замінована. Очевидці бачили, як за кілька тижнів до окупації Києва вантажівками підвозили вибухівку. Але, на відміну від Хрещатика, який підірвали підпільники, будівля Педагогічного музею вціліла. Вибухівку знайшли німці, можливо, хтось їх попередив. Музей знову відкрився 15 квітня 1945 року. Фактично, довоєнну експозицію було відновлено. У 1982 році для музею Леніна було збудовано нову будівлю, а згодом Педагогічний музей повернувся до своєї домівки, але займав у ній лише кілька кімнат. З цього моменту йому довелося пережити друге народження.
У травні 1987 року відбулося урочисте відкриття оновленої музейної експозиції. 28 жовтня 2002 року Київська міська рада реорганізувала Київський міський Будинок вчителя в муніципальний комплексний позашкільний навчальний заклад.
Будинок вчителя сьогодні
Київський міський Будинок вчителя зараз є культурно-освітнім центром, що сприяє творчому зростанню освітян. Основними напрямками його діяльності є формування творчої особистості вчителя з високим рівнем професійної компетентності та національної свідомості; ознайомлення з різними напрямками розвитку та реформування освіти; впровадження нових освітніх технологій, популяризація передового педагогічного досвіду.
У Будинку вчителя проводяться науково-педагогічні семінари, конференції, працюють гуртки художньої самодіяльності, різноманітні клуби для вчителів та студентів (зокрема танцювальний та хоровий). У Будинку вчителя розташовані Педагогічний музей, філія Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського, міська рада профспілки працівників освіти і науки, відділ Національного музею історії України «Музей Української революції 1917-1921 років».