Коротко: Росія атакує українські порти з початку повномасштабного вторгнення, і останніми місяцями обстріли посилилися. Систематичні удари по портовій інфраструктурі та комерційних суднах, особливо зерновозах в Одесі та сусідніх портах, серйозно порушили роботу та експорт. Голова “Укрпорту” Дмитро Барінов розповідає про вплив на економіку України, світову торгівлю та перспективи відновлення морського судноплавства.
Безперервні російські атаки на Одесу та інші приморські міста України не припиняються жодного дня. Основною мішенню, що дивно, є не військові об’єкти, а цивільні. Насамперед – порти та об’єкти інфраструктури.
Лише за останні місяці порти Одеси, Чорноморська та Південного, через які щорічно експортуються десятки мільйонів тонн зерна, а також мільйони тонн металургійної продукції та інших українських товарів, зазнали сотень ударів дронів та ракет.
Кілька суден були затоплені, десятки – пошкоджені. І це не військові, а комерційні судна. Україна виробляє до 15% світового зерна та до 50% рослинної олії.
Тому порушення поставок може загрожувати продовольчій безпеці в усьому світі.
Про небезпеки, які несуть ці атаки, їхні наслідки для морської торгівлі України, і чи можна перенаправити український експорт через румунські чи польські порти, або через сусідні українські порти на Дунаї, ми говоримо з Дмитром Баріновим, колишнім заступником голови Державного агентства морських портів України, а нині – головою правління Асоціації портів України “Укрпорт”.
Kyiv Post: Отже, що відбувається зараз в Одесі? Ми бачимо, що Росія посилює ракетні удари. Ракетні удари, а також удари дронів по інфраструктурі Одеси та кількох портів довкола неї. Сьогодні ми також чули вибухи. Що відбувається?
Дмитро Барінов: Так, вони справді посилили обстріли з початку 2026 року, але особливо з липня 2026 року – вони змінили тактику. Вони не просто б’ють по інфраструктурі, по самому порту чи по суднах, які перебувають у порту в той час. Вони полюють на судна, які перебувають у морі, що прямують до порту або з нього.
І це є проблема. І зараз це питання не вантажного чи страхового тарифу.
Це питання життя і смерті для моряків. Тому судновласники та капітани відмовляються заходити в українські порти Чорного моря.
Які наслідки це матиме для української економіки та торгівлі?
Це дуже погано для нашої економіки, адже ми маємо експортоорієнтовану економіку.
І це стосується не тільки сільськогосподарської продукції, а й залізної руди. Ми є величезним виробником і експортером цих товарів. І так, це, безумовно, впливає на фермерів, логістичний ланцюг, порти, все. Але я хочу додати, що це не тільки українська проблема – це також глобальна проблема.
Чому?
Знаєте, коли у 2022 році був повний блок, ціна пшениці на Нью-Йоркській біржі одразу підскочила на 25%. Зараз, коли України немає на аграрному ринку. І Росії теж, тому що в 2022 році Росія ще торгувала. Але зараз – ні.
Тому третина світового виробництва та споживання пшениці заблокована. І це не для, знаєте, для Місяця чи для космосу. Це для певних регіонів, таких як Туреччина, Північна Африка, Туніс, Алжир, Марокко, Єгипет та Близький Схід. Тому я думаю, що це матиме поганий вплив і на світову економіку.
Скільки суден було пошкоджено внаслідок ударів? Скільки? Який відсоток портової інфраструктури був пошкоджений?
Отже, наразі проблема є надзвичайно серйозною. Це величезна проблема. Наведу вам деякі цифри.
З початку повномасштабного вторгнення росіяни пошкодили понад 1000 різних об’єктів інфраструктури. Портова інфраструктура, така як складські приміщення, будівлі, мости, причали, крани тощо. Перевалочні термінали.
Понад 300 суден були пошкоджені, або повністю чи частково знищені за цей час. І, як ми вже сказали, вони посилили цей вид “полювання”.
Я можу використати це слово. Вони полюють на цивільні судна під іноземними прапорами з міжнародними моряками, громадянами різних країн.
І з початку вторгнення було пошкоджено понад 300 суден, а понад 200 людей загинули чи отримали поранення.
Навіть російські громадяни як моряки на цих суднах?
Ні, я не знаю щодо росіян, можливо. Але двоє наших колег, українських пілотів, загинули, а багато громадян Індії, Сирії та Туреччини загинули та були поранені.
Що Україна може зробити в цій ситуації? Деякі люди кажуть, що так, можливо експортувати зерно через Констанцу чи Гданськ, але нам потрібно, знаєте, більше вантажних потягів для його транспортування. І чи є це справді вирішенням, чи це не може бути заміною?
Це часткове вирішення. Ви праві, що ми не можемо замінити можливість використання глибоководних портів Чорного моря, Великої Одеси.
Так, Дунайський регіон є частковим рішенням. У 2023 році ми перевалили 32 мільйони тонн. Це був найкращий рік щодо обсягів, навіть порівняно з радянським минулим. Але жоден прикордонний перехід, залізничний чи автомобільний, не може замінити Дунай, який не може замінити чорноморські порти.
Чому ні?
Я наведу вам дуже простий приклад. Одне судно, навіть невелике – 100 000 тонн. Це Cape-size. Або між Panamax і Cape-size, ми можемо завантажити за три дні. І потім судно прямує до місця призначення.
Якщо рахувати з вантажівками, це означає 5 000 вантажівок. Уявіть собі? Це 5 000 водіїв, 5 000 комплектів документів і 5 000 процедур перетину кордону.
Якщо рахувати з точки зору менших суден, які можуть дістатися до Дунайського регіону через Сулінський канал, який має обмеження за осадкою 7,2 метра, це коштує. Це знову 20 або 30 суден, 20 або 30 лоцманських процедур.
Румунія стала членом Шенгенської зони, тому їхні процедури стали складнішими і займають більше часу.
Тому ми навіть не можемо порівняти це з можливістю використання українських глибоководних портів у Великій Одесі.
То що робити? Я чую від одного з експертів у Києві, що єдина, найкраща оборонна ідея – це наступальна. Тобто, більше ударів по Росії, щоб чинити на неї тиск, змусити її до якогось, знаєте, морського перемир’я. Російське перемир’я в портах Одеси, українське перемир’я в Новоросійську та інших, це виглядає реалістично, чи ні?
Я думаю, що вирішення проблеми не лише у військовій сфері, скажімо так, чи в дипломатії. Це має бути комплексне рішення на дуже високому політичному та дипломатичному рівні. Як ООН, як США, як ЄС. І, звісно, включаючи нашу оборону, з нашими збройними силами.
Нагадаю, що з самого початку ми навіть бачили військові кораблі перед Одесою, і ми боялися військ, які могли її окупувати. Але потім, завдяки нашим збройним силам, ми витіснили їх навіть з Криму, і зараз вони десь у Новоросійську.
І я думаю, що є паралельні процеси – військові та дипломатичні – і рішення має бути знайдено. Знову ж таки, у нас є приклад Перської затоки та Ормузької протоки, коли після того, як Іран заблокував протоку, яка дуже важлива для світової торгівлі паливом, прилетіли американські літаки, британські підводні човни та французькі військові кораблі і зробили щось, але ми не бачили такої реакції тут.
Протягом чотирьох з половиною років Україна протистоїть Росії сама. Але я хочу нагадати, що Чорне море – це не українське море, це міжнародне море. У нас є наші сусіди: Туреччина, Румунія, Болгарія, Грузія та Росія. Дві з цих країн є членами НАТО. Отже, це міжнародне море, і навігація має бути вільною. Це базовий принцип суспільства та світу.