Актори театру «Березіль». Другий унизу ліворуч — Лесь Курбас.1922 рік
Сьогодні, 31 березня, виповнюється 100 років з дня заснування театру «Березіль», керівником якого був Лесь Курбас.
Якби не напад росії на Україну, то цього дня були б урочистості не тільки у Києві, де був заснований «Березіль» і Харкові, де театр діяв, а також у Одесі, Умані, Білій Церкві — у цих містах були студії новаторської майстерні. А також у Львові, де вчився Лесь Курбас, у Тернополі, де працював, і, звичайно, у рідному Самборі.
Лесь Курбас
Лесь Курбас закінчив драматичну школу при Віденській консерваторії, а потім повернувся на Галичину. У 1916 році на запрошення видатного актора та режисера Миколи Садовського переїхав до Києва та почав працювати в його театрі, грав ролі молодих героїв. Він втілив на цій сцені образи Збігнєва («Мазепа» Юліуша Словацького), Хлєстакова («Ревізор» Миколи Гоголя), Гната («Безталанна» Івана Карпенка-Карого).
У якийсь момент актор знудився від класичних образів і організував студію, з якої виріс згодом Молодий театр. У свій «київський період» Лесь Курбас брав активну участь у театральному житті. Ставив на різних сценах. Зокрема і в Оперному театрі, де 10 березня 1920 року зіграли «Гайдамаків» Тараса Шевченка. Спектакль презентували вже після націоналізації Молодого театру та включення до Першого державного українського драматичного театру імені Тараса Шевченка. Як пишуть критики, вистава вражала незвичністю. Бо ж за Курбасом, театр — найвища мистецька форма — має синтезувати музику, хореографію, образотворче мистецтво, кінематограф, пантоміму тощо.
Театральні афіші. Фото з відкритих джерел
Із заснуванням Мистецького Об’єднання «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом, є деякі розбіжності, а саме дві дати — 30 березня та 1 квітня 1922 року. Літературна студія МОБу та правління театру розмістилися на Хрещатику, 38.
Перша вистава «Березолю» його київського періоду відбулася 7 листопада 1922 року. Творчий колектив представив програмну постановку «Жовтень». Тут також встигли показати «Газ», «Джиммі Гіґґінз», «Макбет».
А уже у 1926 році театр змінив прописку на Харківську — саме це місто «призначили» столицею УРСР, тож туди переїхали усі урядові установи та державні театри.
Харківська домівка «Березолю». Фото з відкритих джерел
9 січня 1929 року театр «Березіль» презентував мюзикл «Алло на хвилі 477!» — перше джаз-ревю в Україні. «Алло, на хвилі 477!» — сотні тисяч людей щодня чули цю фразу — так починалися передачі харківського радіо, яке працювало на частоті 477 метрів. І коли 9 січня 1929 року «Березіль» запросив публіку на естрадне ревю з такою назвою, всім було зрозуміло, що це про Харків.
У виставі було три дії: перша, «Галопом по Харкову», складалася з окремих сцен, які пов’язував конферанс. Друга дія відбувалася в Америці, героєм третьої дії був Остап Вишня. Сюжети сатиричних сценок-мініатюр злободенного змісту, які чергувалися з танцями, пантомімою і цирковими номерами. У музичному оформленні було використано модні тогочасні танці блюз, чарльстон. Музику до ревю написав український композитор Юлій Мейтус.
Диво, але не так давно знайшли партитуру і для виставки «Курбас: Нові світи», що відбулася у Мистецькому арсеналі у 2018 році, американський піаніст та композитор Ентоні Колман у супроводі Симфонічного оркестру (Харків) відтворили музику.
До 1933-го Лесь Курбас часто ставив п’єси свого друга Миколу Куліша. «Народний Малахій» і «Мина Мазайло» викликали бурхливі дискусії, як постановкою, так і матеріалом. Останньою їхньою спільною роботою була «Маклена Ґраса». Це п’єса про економічну кризу у міжвоєнній Польщі. Але у побутовій темі драматург показує проблеми, які виникли після Великої війни, як називали Першу світову, головна з яких — дегуманізація суспільства.
Як пишуть критики, вистава була похмурою, актори у чорному одязі, а декорації, що відтворювали вулицю з будинками — темними і аскетичними. Маклену грала Наталя Ужвій, якій записали цю роль, як творчу невдачу. Критики напали на Куліша і Курбаса зі звинуваченнями, що ті не показали, що «пролетарська революція є єдиним виходом із суперечностей капіталістичного світу». Виставу заборонили.
Фото з відкритих джерел
Курбас, як новатор змінював канони і закони театру. Історики театру називають київський період «Березолю» — «політичним», а харківський — «філософським». Але увесь час це був театр-виклик, у якому переплітався експресіонізм, символізм, авангард. Це був повноцінний європейський театр, який у своєму новаторстві випереджав час.
У часи розквіту театр «Березіль» налічував 6 акторських студій (три у Києві та по одній у Білій Церкві, Умані та Одесі), близько 400 акторів і співробітників, режисерську лабораторію (режлаб), музей театру. Серед авторів були: Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницький, Наталія Ужвій, Йосип Гірняк, Валентина Чистякова, Олександр Сердюк, Данило Антонович, Іван Мар’яненко, Федір Радчук, Антоніна Смерека, Лесь Подорожній та інші.
На хвилі згортання українізації Леся Курбаса звинуватили у «буржуазному націоналізмі», формалізмі та відриві від російського театру. Наприкінці 1933 року його звільнили з посади художнього керівника театру, а потім заарештували. 9 квітня 1934 року вироком суду Курбас отримав п’ять років ув’язнення. Покарання відбував на будівництві Біломор-Балтійського каналу, згодом — у Соловецькому таборі.
Лесь Курбас та Микола Кулі. Фото з відкритих джерел
У 1933 році після арешту Леся Курбаса театр переформатували в український драматичний театр імені Тараса Шевченка керівником якого став Мар’ян Крушельницький. Репертуар змінився на класичний, а ще додали багато нових творів Олександра Корнійчука про революцію і пролетарів.
1937 року Леся Курбаса розстріляли в карельському урочищі Сандармох. Як і Миколу Зерова та сотні інших українських письменників, музикантів, юристів, науковців. Виявилося, що друзі Микола Куліш і Лесь Курбас були в одному розстрільному списку — № 177 і 178. Саме через це виникла легенда про одну кулю, якою застрелили Куліша і Курбаса.
Одна куля для Куліша та Курбаса. Малюнок Юрія Журавля
Реабілітували режисера в 1957 році. Але до 1989 року про Леся Курбаса його ім’я замовчували.
Сьогодні Київ, Харків, Львів, поміж сиренами повітряної тривоги, згадують Леся Курбаса і його творіння — театр «Березіль». За 100 років ворог, що має намір винищити все українське, не змінився. Ворог, що однаково легко розстрілює геніального режисера і скидає бомби на Драмтеатр із написом «Дети» не дає нам вибору.
«Наші вороги хочуть бачити нас мертвими. А ми хочемо жити. І це суперечність залишає мало місця для компромісу», — слова Голди Меїр, прем`єр-міністра Ізраїлю, актуальні, як ніколи.
Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
