Археологія часто займає чи не найголовнішу роль у збереженні культурної спадщини, особливо коли йдеться про такі давні міста, як Київ.
Сергій Тараненко — завідувач сектору археології Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Він влаштував нам екскурсію по місцях тутешніх розкопок, а також ми поспілкуватись про археологічні дослідження у Києві.
Сергій Тараненко
Він зустрів нас поблизу церкви Спаса на Берестові, яка входить у список об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО, зовсім нещодавно тут проводили реставраційні роботи, а заразом і науково-рятівні археологічні розкопки.
Сам Сергій родом із Луганська, закінчив університет Шевченка у Києві. Археологом він почав працювати на посаді лаборанта ще у 1998 році, а у 2003 році, по закінченні університету вже був молодшим науковим співробітником Інституту археології НАН України та займався археологічними дослідженнями на Подолі.
«Тоді був Михайло Сагайдак керівником Подільської експедиції, а потім вже згодом і Центром археології Києва. Я 17 років пропрацював на Подолі, захистився успішно, тема в мене була по планувальній структурі давньоруського Подолу, є і монографія «Давньоруський Поділ Києва: формування та розвиток» — каже Сергій.
ПРО ВЛАСНУ ДОЛЮ АРХЕОЛОГА
— Як так сталось, що ви потрапили на археологію?
— Я по життю взагалі фаталіст, якщо щось трапляється, то вважаю, що так воно і має бути. Я поступив у Луганський педагогічний інститут як заочник у 25 років вже після армії, наприкінці 90-х і мене ще й вмовляли друзі «іди ти ж завжди добре вчився».
І тільки я подав документи, йду по коридору і дивлюсь об’яву: «хто їде на розкопки в Київ зібратись в такому то кабінеті». Я думаю: візьму і зайду, а там збирали студентів вести на археологічну практику, вже майже другокурсників.
Я ж тільки поступив, але сказав: «мені цікаво, візьміть мене, не пожалієте!» І мене взяли, я поїхав, відбув зі студентами місяць, проводили розкопки там де зараз стоїть посольство Нідерландів навпроти церкви Богородиці Пирогощої, на Подолі. По закінченню практики Михайло Сагайдак запропонував «ще попрацювати», так я у Києві і залишився.
Мені дуже допоміг Михайло Гладких, тоді завкафедри археології КНУ Шевченка, посприяв переводу мене до університету і я зразу почав вчитись на 2-му курсі.А згодом вже на Подолі брав участь на багатьох розкопах, тільки своїх самостійних більше ніж 20. Тобто я обрав свій шлях не випадково, побачивши об’яву, доля мене вела.
Розкопки на Подолі
— Ви приїхали в Київ і розкопи вели тільки тут?
— Коли був вільний час і коли роботи не було, то я і в Закарпаття, і в Одеську область їздив, і в Крим, і в Полтавську область, Черкащину, Чернівецьку область.
Взагалі у нас на Подолі було від трьох до п’яти розкопів щорічно. З 2000-х років у нас вперше з’явились зимові розкопки, коли будівельники роблять котловани і треба терміново щось робити, бо після цього заливають усе бетоном. Археологічні об’єкти, по суті треба рятувати.
Виходить, що круглий рік роботи вистачало. Питання вибору наукової тематики для майбутніх досліджень навіть не виникало, працювати на Подолі – звичайно ж Київська Русь!
Мер Віталій Кличко та Сергій Тараненко, який керував розкопками на Поштовій Площі
ПРО ЦЕРКВУ СПАСА НА БЕРЕСТОВІПРО ВЛАСНУ ДОЛЮ АРХЕОЛОГА
Церква Спаса на Берестові – одна з найдавніших пам’яток Києва. За повідомленнями літописних джерел відомо, що в XII ст. у церкві, або біля неї було поховано кілька представників княжого роду Мономаховичів, крім представників князівського роду на цьому місці ховали й представників вищих верств духівництва та знаті.
Вірогідно, церква постраждала під час погрому Києва у 1240 р. Про стан і ремонт церкви в період з кінця XIII до першої половини XVII ст. відомостей практично немає.
У 1640–1644 рр. церква була відновлена митрополитом Петром Могилою. На початку ХVІІІ ст. храм увійшов до складу Києво-Печерської фортеці і існував як парафіяльна церква, а у 1907 році церкву було передано Києво-Печерській лаврі.
У 2018-2019 роках Сергій керував тут розкопками, попри те, що вони проводились з певним поспіхом, знахідок вистачило на музейну експозицію, яка знаходиться в середині церкви. Крім реставрації храму тут поновили інсталяцію фундаментів давньоруських апсид.
Давньоруський фундамент церкви Спаса на Берестові
— Коли церква була побудована? Наскільки мені відомо, точну дату встановити неможливо…
— Точний час побудови церкви Спаса на Берестові справді невідомий. Хтось заганяв її в часи Володимира, хтось в часи Ярослава, але сьогодні датуючи основний матеріал, тобто плінфу – це кінець XI початок XII ст.
За літописом у 1096 році половецький хан Боняк спалив усю київську округу і згадується, що він спалив Берестове – село, де розміщалася князівська резиденція. Найімовірніше там була дерев’яна забудова і навряд тут був монументальний храм. Його скоріш за все майже одразу відновили вже з плінфи, тому це датування археологів влаштовує.
Про післямонгольську добу в нас мало відомостей, останні князі Олельковичі в 1470 році можливо відновили церкву, але прямих доказів немає. Однозначно ми можемо казати про 1640-ві роки, коли Перо Могила дійсно відновив її, ми бачимо тільки центральна частина (наос), збережену як давньоруську, а все інше це вже будівництво XVII ст.
Центральна частина церкви збережена як давноруська
Три апсиди зараз знаходяться під землею, фундаменти збережені. В Могили певно не вистачило грошей, тому повністю він відновлювати її не став. І розкопки були, Віктор Харламов копав в 1980-х – 1990-х роках, вперше тоді зробили трасування.
— Як проходили розкопки?
— Ми тут проводили навіть не розкопки, а охоронно-рятівні роботи. Якби це були стаціонарні розкопки, вони б досі тривали. Ця територія досліджувалась археологами в різні роки, 1914 року розкопував Петро Покришкін, в 1947 тут шукали поховання Юрія Долгорукого і не знайшли. Потім 1989-90 роки, далі у 2002-2003 роках.
На території також розміщається ще один пам’ятник Національного значення — фортифікаційні споруди-вали Київської фортеці. Офіційно вважається, що вони насипані за часів Петра І, хоча насправді в 1670-х роках почали робити укріплення гетьмана Самойловича. Зараз складно повірити, що Київ – це був південний оплот, який тримав оборону проти татар, бо саме їх набігів боялись, а не шведів.
Вали Київської фортеці
Взагалі дослідження проводилися на площі понад 700 кв.м. Перша траншея розташовувалася по усьому периметру церкви. Мета робіт була гідроізоляція споруди на глибину до 3,5 м. — заповнення траншеї спеціальною глиною, що має особливі гідроізоляційні показники.
Під час наших останніх досліджень зафіксовано 431 поховання, що підтвердило попередні дані про некрополь церкви Спаса на Берестові, який існував вже з XII ст.
Розкопки і взимку проходили, можете уявити як археологи тут виглядали, а ще треба було швидко щось робити, бо це рятувальні роботи. Археологи не мають зимою працювати, як хірург не мусить робити операцію на вулиці.
— Як так склалось що зимою працювали?
— Бо потрібно було це швидко зробити слідом за будівельниками, поки була можливість. Якщо тут робити справжні розкопки, то це було б на три-чотири роки і це тільки копати, тобто безпосередньо польові роботи.
— Вам подобається інсталяція?
— Ідея чудова, а виконання так собі: замість того щоб передати виглядати стін церкви у ХІІ ст., було б бажано використовувати цеглу, яка відповідала за параметрами давньоруській плінфі, а не сучасній цеглі.
Але, в цілому, ідея створити меморіальний комплекс Парк Слави – музей Голодомору – церква Спаса на Берестові дуже грамотна в рамках музейної акупунктури міста. Чудове розташування меморіального комплексу, з видом на Дніпро, вона й для прогулянок і для туристів достатньо непогана.
Інсталяція фундаменту церкви Спаса на Берестові
— Яка найдавніша знахідка в цій місцині?
— Тут знайшли споруду, яка дозволила нам зафіксувати і стверджувати про поселення тут раннього залізного віку IX ст. до н.е. чорноліська культура з відповідним набором кераміки. Тобто на цьому місці ще три тисячі років тому жили люди. Це була сенсаційна для науки знахідка.
І з локалізацією села Берестове не все зрозуміло. За академічною точкою зору крапка на карті «село Берестове» стоїть на місці нинішнього парку Слави, а це трохи віддаль власне храму. Археологічні дослідження не виявили залишків села в Х-ХІ століттях на цьому місці, лише шари, пов’язані з будівництвом власне церкви.
Виходить церква Спаса на Берестові, хоча Берестова тут немає і Спаса — це поганське, язичницьке свято, бо офіційно воно називається «Преображення Господнє», але народна назва перемогла і церква це прийняла. Про це я до речі написав у своїй книзі, яка вийде весною.
ПРО ОСОБЛИВОСТІ МІСЬКОЇ АРХЕОЛОГІЇ ТА ПАНДЕМІЮ
— Чи впливає масована забудова у Києві на розкопки?
— Це страшна ситуація, щось має змінюватись точно. Якби держава фінансувала археологічні дослідження на місцях новобудов було б одне, а зараз платить за це забудовник. Виходить так, що забудовник може нав’язувати свої правила.
— Як можна покращити ситуацію?
— Все дуже просто, потрібні фінанси і щоб працювали закони. Археологи дуже рідко можуть за своїм бажанням можуть щось цілеспрямовано шукати.
У своєму Заповіднику можу дозволити раз на рік якусь пошукову роботу зробити під час проведення вже традиційного науково-практичного археологічного семінару зі студентами університету Грінченка.
Розкопки зі студентами в Митрополичому саду
А зазвичай провожу археологічний нагляд за земляними роботами на території Заповідника, де проходять багато аварійних, ремонтних та реставраційних робіт. Це постійна робота, яка теж дає інколи цікаві результати.
— Які особливості розкопок у місті, чим вони відрізняються від звичайних розкопок в полі?
— В місті, як правило, це рятівні роботи, які проводяться де проходять земляні роботи. І розкопки пов’язані з будівництвом в історичній частині міста, в його заповідній території.
Наприклад, заповідник «Стародавній Київ», в який входить Поділ і частина Верхнього міста, або тут у нас Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, то там де територія охороняється державою будь-які земельні роботи мусять проводитись після археологічного дослідження.
В полі проводиться розвідка, збирається матеріал, забиваються шурфи і при виявленні культурних шарів потім розбиваються стаціонарні розкопки.
Є й інший, романтичний бік, коли археологи і студенти приїжджають копати в поле, живуть у наметах, там в тебе є гітара, багаття, зорі, комусь дівчата, комусь хлопці. А тут в місті ходиш як на роботу, яка тут в тебе романтика, прийшов як усі з дому.
— Як насправді виглядає робота археолога? Скільки відсотків роботи в полі, а скільки дослідження знайдених матеріалів?
— Це залежить від пам’ятки, яка вона, де знаходиться, яка її площа та рівень складності, до якого історичного періоду вона належить, на якій глибині залягає. Але принципово, якщо брати археологічний сезон, коли людина декілька місяців проводить в полі, а сезон іде традиційно травень-вересень, то до 40% це робота в полі, а потім йде обробка матеріалів.
У великих експедицій з укомплектованим штатом камеральна обробка матеріалу йде паралельно з розкопками. Спочатку треба все помити, потім все промаркувати, кожна річ має отримати шифр, потім починається уже атрибуція, тобто датування матеріалу, визначення археологічної культури.
Ця робота може затягнутись надовго. У нас під час останніх робіт на Спаса на Берестові було отримано близько 20 тисяч одиниць знахідок. Загалом це понад 300 сторінок тільки інвентарного, тобто короткого опису. Це робиться в кожній експедиції, а потім найкращі і найцінніші матеріали формуються в колекцію, які можна почити в експозиціях.
— Вам скорочували фінансування?
— Зараз науково-дослідний сектор археології нашого Заповідника складається з мене його завідувача, провідного наукового співробітника (кандидаи істричних наук Юлія Мисько), старшого наукового співробітника (Дмитро Пефтіць) та молодшого наукового співробітника (Олена Махота).
Ще на початку 2000-х існував цілий відділ – 8 ставок. Тобто археологів стало удвічі менше. Хотілося б робити більше, є бажання, ідеї щодо нових розкопок та нових наукових монографій.
— Як на археологів вплинула пандемія?
— Так само як і на всіх людей, зараз у нас одна співробітниця на дистанційній роботі, оброблюємо матеріали в приміщенні з дотриманням карантинних норм. У мене зараз окремий кабінет, у моїх співробітників 30 кв. м. на двох, ходимо в масках.
Зараз готуємо науковий звіт про археологічні дослідження 2020, вони такі були! Хоч і розвідувального та науково-рятівного характеру. Але в планах на наступний рік – проведення розкопок у Митрополичому саду Києво-Печерської лаври.
ПРО ДАВНЬОРУСЬКІ ГОРНИ ТА НАЙБІЛЬШІ ЗНАХІДКИ
Ми разом з Сергієм перемістились на іншу локацію, це Митрополичий сад, на якому в майбутньому планують проводити розкопки. Він розповідає нам про нього із помітним задоволенням, адже в нього є безліч ідей з його облаштування.
Оточують сад мури часів гетьмана Мазепи, на території є залишки давньоруської оборонної стіни ХІІ ст. та склоробного виробничого комплексу – потужної майстерні ХІ ст., в якій працювали як візантійські, так місцеві майстри. Тому ця територія потенційно дуже приваблива для туристів.
Митрополичий сад
— Чому Митрополичий сад такий особливий?
— Митрополичий сад я взагалі дуже люблю! Як сад за писемними джерелами він відомий із XVII ст., хоча я вважаю, що він як сад існував вже у десь у XIV-XV ст., про це можуть казати непрямі археологічні дані, хоча доказів ще малувато, треба ще попрацювати.
Тут були мури XII ст., ми розкопували траншеї, напрямок мурів стріляє в точно в надбрамну церкву. Ті мури, які зараз можна побачити, побудовані за кошти гетьмана Мазепи у XVII-XVIII ст. В цих місцях в 1951 році археолог Володимир Богусевич знайшов тут склоробну майстерню, яка складалась з кількох горнів. З того часу пройшло вже 70 років, тому я хочу зробити нові розкопки, у нас тепер металошукач є, та і методи розкопок покращились.
Мури часів гетьмана Мазепи
Ми знайшли дуже тоненьку золоту фольгу завдяки металошукачу. Тому з новими можливостями зараз ми можемо знайти більше матеріалу. Там звичайно залишки цих горнів, але мені особисто хотілося б дізнатись про цей комплекс, хочеться знайти додатковий матеріал.
Ми вже знаємо, що спеціалізація цієї склоробної майстерні була на виробленні смальти – це мозаїка, з якої робили панно, наприклад у Софії Київський зі смальти зроблена Оранта.
Це може бути один із найпотужніших комплексів Русі, як вважає Юлія Щепова, яка є фахівцем із давньоруської склоробної справи, таких комплексів було лише два. Ну і також Богусевич писав, що в цьому місці у нього була підозра на ще один горн, який він не розкопав.
— Ви на цьому місці плануєте зробити щось схоже, як біля церкви Спаса на Берестові?
— У мене взагалі ідея зробити тут археологічний парк, можна відкрити стіну повністю, поєднати траншеї, навіть фрагменти стін залишились, відновити горни – отака ідея!
Але тут складнощі навіть не розкопати, а це все потім музеєфікувати. Я хочу, щоб це дійсно була якась споруда, як невеличкий музей і поєднати його з цим горном, щоб це був комплекс. Треба мати проєкт ще, ми б могли хоч зараз розкопати просто стіну, але який сенс, щоб вона розсипалась?
До речі, там трохи на схід у нас зафіксоване ґрунтове скіфське поховання, підгірцівська культура. Там поховано юнака, у нього там був наконечник кістяної стріли і набір посуду. А пам’ятаєте я казав про поселення чорноліської культури поблизу спаса раннього залізного віку? Тобто тут особливе місце: і Русь, і мури, і виробництво.
— Професія археолога можна вважати шкідливою для здоров’я? Сидіти в холодному, сирому розкопі навряд дуже корисно…
— Звичайно, як і в будь-якій професії, де роботи проводяться на свіжому повітрі. Це ще й робота з матеріалом, який може бути носієм бактерій та пилу. Повинно бути окреме приміщення коли кераміка миється. Якщо кераміка довго десь лежить, то може покритись грибком. Будь-який грибок це вже шкідливо.
Ще є роботи на відкритому повітрі взимку. Є свої небезпеки пов’язані з глибиною, але техніка безпеки є обов’язковою на кожному розкопі. Обов’язково студенти у мене в перший день проходять інструктаж, вони інколи сміються над деякими положенням, ніби такого в житті не може трапитися.
Навіть тут коли копаємо, натрапляємо інколи на невідомі кабелі. Особливо в місті це велика проблема, а можуть ще бути боєприпаси Другої світової. При виконанні банальних норм безпеки на пам’яті за 22 роки серйозних травм та трагічних випадків не було.
— Яка ваша найвизначніша знахідка, якою ви пишаєтесь?
— Це акінак – скіфський меч, який чудово зберігся. Залізо у гарному стані, почисти і хоч ковбасу нарізай! Це трапилося у 2000 році в експедиції Юрія Болтрика.
Ще я керував розкопом у 2003 році на вул. Почайнинській 27/44, де винайшли єдину на сьогодні криницю давньоруського часу у Києві. У тому ж році я керував розкопом на вул. Межигірській 3/7, де винайшли залишки першого давньоруського дерев’яного храму у Києві. Цим можу пишатись.
Але меч звичайно виділяється, хоч взагалі не мій період, але акінак є акінак!
Сергій зі знайденим акінаком
— Чи є якесь легендарне місце, яке археологи шукають у Києві?
— Було б добре знайти монетний двір часів Володимира Великого або бібліотеку Ярослава Мудрого, оце б дійсно була сенсація. Але серед археологів отакої гонитви за легендами та міфами практично не буває. Ми просто працюємо і робимо свою працю щоденно. Це тільки Індіана Джонс у фільмах щось подібне шукає. (сміється)
Михайло ЗАГОРОДНІЙ, фото Бориса КОРПУСЕНКА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
