Перший погляд на репетицію “Орландо” у “Киті”: закулісні кадри

Інсценізація знаменитого твору Вірджинії Вульф "Орландо" (режисерка Тетяна Костинюк, драматургиня Людмила Тимошенко) відбудеться 27–28 лютого та 1 березня у Києві в павільйоні КИТ. Вікторія Кіхтенко завітала за куліси вистави й ділиться з читачами Суспільне Культура інформацією про те, чого очікувати від постановки, у чому її відмінність від літературного оригіналу й яким є творчий процес.

"Господи, як же зимно! Здається, ця зима триватиме вічно!" — це репліка, що лунає в одній з початкових сцен спектаклю "Орландо". Її промовляє акторка Катерина Рубашкіна, яка вважає: ця розповідь за романом Вірджинії Вулф знайде відгук і в теперішній час.

Досить прохолодно й у перформанс-павільйоні "Кит" на ВДНГ. Це дебютна вистава в цьому місці й перша репетиція на новому майданчику. Актори тренуються, не знімаючи теплого одягу, а деякі навіть використовують грілки. "Я навіть не хочу озвучувати суми, які нам необхідні, щоб нагріти приміщення під час показів, а ми ще й прагнемо допомагати", — зауважує шоуранерка вистави Марина Кошкіна. Це доброчинний проєкт, весь дохід від продажу квитків буде спрямовано на підтримку українських оборонців.

Марина Кошкіна, Олександра Городецька, Марія Моторна зі знімального майданчика відео до вистави “Орландо” в павільйоні “Кит”. Важливо: промоційні матеріали відрізняються від сценографії. Мітя Бородін/надано Суспільне Культура

Над виставою працює близько 50 осіб протягом дев’яти місяців: значну частину часу відвели на препродакшн, а чотири місяці — на активні репетиції. Прем’єра інсценізації відбудеться 27–28 лютого (26 лютого пройде допрем’єрний показ за внесок, також виставу показуватимуть 1 березня).

Суспільне Культура інформує, як вистава об’єднала акторів із восьми київських театрів і чому "Орландо" — це про світ, який "змінюється швидше, ніж ми встигаємо перегорнути сторінку століття", за словами драматургині вистави Людмили Тимошенко.

"Орландо": книга, адаптація, робота в просторі на 360 градусів

Зараз роман "Орландо" Вірджинії Вулф — один із найбільш купованих у книгарнях Києва, принаймні якщо опиратися на статистичні дані "Сенсу на Хрещатику". Кількість проданих примірників книжки зросла після оголошення про виставу, як стверджує Марина Кошкіна, акторка Театру Франка, котра вперше виступає в ролі шоуранерки. У театрі це, по суті, роль креативної продюсерки, ідейної натхненниці та людини, яка запалює інших проєктом, згідно з описом Кошкіної.

Виставу за цим романом Вулф ставлять в Україні вперше. "Коли я читаю цей роман, то або плачу, або сміюся. Авторка дуже іронічна, а книжка дуже глибока й багатогранна. Вона про самотність, внутрішні побоювання й прагнення", — ділиться думками шоуранерка.

Афіша вистави “Орландо” в Павільйоні “КИТ” на ВДНГ. Надано пресслужбою

Для створення адаптації Марина Кошкіна звернулася до сучасної української драматургині Людмили Тимошенко.

"Ми не були знайомі, але я зателефонувала Людмилі та запропонувала працювати над адаптацією. І вона погодилася, а також сказала мені: «Марино, ви будете чудовим Орландо». Я завжди це згадую, коли втрачаю надію і в мене закінчуються сили", — розповідає шоуранерка й виконавиця головної ролі. Як зізнається Кошкіна, поєднувати ці ролі іноді важко.

Орландо народжується чоловіком за часів Єлизавети I, але протягом століть змінює соціальні ролі й проходить еволюцію особистості, аж поки не стає жінкою й не починає переосмислювати себе.

"Це досить фантасмагоричний текст, оскільки Орландо пів життя живе як чоловік, а пів життя — як жінка. Коли Вулф його писала, це був доволі феміністичний твір. Тепер мені цікаво дослідити саму людину, її призначення та дві її сторони — чоловічу й жіночу. Мені здається, що зараз межі статі розмилися. Жінки залишилися вдома або пішли воювати, так само як і чоловіки, — коментує Суспільне Культура Марина Кошкіна. — Як каже драматургиня, іноді ми прокидаємося й не знаємо, хто ми сьогодні — поет, акторка, воїн чи квадробер. Як на мене, коли людина підлаштовується до всього й живе відповідно до того, як її бачить суспільство, то марнує час, а коли вона щира із собою, то може бути щасливою. Я вірю, що в кожній людині живе безліч Я, які ми будемо досліджувати у виставі".

Режисеркою "Орландо" стала Тетяна Костинюк — вихованка майстерні Івана Уривського та Акмала Гурезова, яка працювала над виставою "Ґойзум" і перформативною частиною фестивалю "Вирій" (разом із Максимом Свецьом). За художньо-постановчу частину відповідає Анна Шкрогаль, яка має досвід роботи з Давидом Петросяном ("Процес", "Цар Едіп") і Максимом Голенком ("Я бачу, вас цікавить пітьма").

Пластичні рішення втілює солістка Freedom Ballet Катерина Фірсова. Музику до вистави написав актор і композитор Ілля Чопоров, зірка спектаклю "Кабаре" та інших постановок Молодого театру. Здається, у недавній прем’єрі "Картотека" Чопоров уже готувався до ролі собаки Піпіна — найкращого друга Орландо (у другому акторському складі цю роль виконує акторка театру "Золоті ворота" Христя Люба).

Христя Люба, Ілля Чопоров, В’ячеслав Бабенков, Артем Ємцов у зйомках відео до вистави “Орландо”. Важливо: промоційні матеріали відрізняються від сценографії. Мітя Бородін/надано Суспільне Культура

"Для мене та багатьох моїх колег це перший проєкт такого масштабу, ми не працювали в подібних просторах. Тут зовсім інша робота зі звуком і акторська діяльність — працювати для глядача доведеться на обидві сторони, оскільки сцена буде з оглядом 360 градусів. Також для неї потрібно було повністю створити художні рішення", — додає Марина Кошкіна. На питання "«Орландо» — це шоу, перформанс чи театральна вистава?" шоуранерка відповідає: "Вистава".

"Мандрівка Орландо нагадує подорож із книжки "Тисячоликий герой"

Кожен персонаж, якого Орландо зустрічає на своєму шляху, певною мірою уособлює його самого, як пояснює Марина Кошкіна. Для роботи вона запросила акторів із восьми театрів: Театру Лесі Українки, Театру на лівому березі, Театру на Подолі, Молодого театру, театру "Золоті ворота", Малого театру й Київського театру ляльок.

"Кастингом стали всі роки знайомства", — каже акторка вистави Олександра Городецька, яка грає в Молодому театрі. Більшість акторів "Орландо" кажуть, що прийшли в проєкт не тільки заради ідеї, а й заради колективу.

"Коли працюєш у державній установі, то часто лише зі своєю трупою. У нас, акторів різних театрів, була мрія попрацювати разом, і зараз ми виходимо на такий рівень, щоб створювати подібні колаборації, — розповідає Кошкіна. — До того ж є глобальна мета — розвивати незалежні проєкти, а також залучати до них молодь". Разом із професійними акторами академічних театрів у виставі грають студентки з КНУТКіТ, майстерні Інни Капінос і Сергія Калантая, Марія Шуліка й Наталія Налімова.

В одному з акторських складів Налімова втілює Олександру — персонажку, яка "звільнила" Орландо, ставши його першим коханням і першою зрадою. В іншому складі цю персонажку втілює Олександра Городецька. Обидві кажуть: не хотіли б акцентувати увагу на тому, що грають росіянку.

"Я скоріше граю не росіянку, а певну істоту, образ і символ, тобто те, що приносять росіяни. Це дослідження зла для того, щоб краще його зрозуміти й таким чином перемогти", — говорить Олександра Городецька.

Олександра Городецька у зйомках відео до вистави “Орландо”. Важливо: промоційні матеріали відрізняються від сценографії. Мітя Бородін/надано Суспільне Культура

"Це радше історія не про цю персонажку, а про Орландо та те, як на нього впливають інші персонажі, які зустрічаються йому протягом життя. Те, що вона росіянка, і так болить, а якщо ми ще й прямо про це будемо говорити, то глядачі одразу сприйматимуть її за певним шаблоном. Тому це простежується більше в підтексті, — пояснює Налімова. — Це дуже незвичний образ; персонажка, яка матиме різні способи впливати на місце й людей".

Вона описує свою персонажку як "лід, що боїться розтанути": "Коли я почала вивчати історичний контекст Росії, її наративи, то зрозуміла, що це абсолютно заморожена історія, в якій вони звикли існувати. Росіяни ніби самі є цим замороженим льодом — вони настільки бояться визнати, хто вони є і що вони роблять, що виникає дисонанс".

Актор театру "Золоті ворота" Антон Соловей грає у виставі Мармадюка Шалмардіна (у другому складі грає Ігор Іванов із Київського театру ляльок і театру "Актор"). Його головний герой Орландо зустрічає вже наприкінці історії.

"Для мене ця роль більше не про конкретного персонажа, а про те, що відбувається в Орландо в голові. Мармадюк — ніби сутність, яку Орландо закликав на допомогу собі, хоч і не знаю, чи ця сутність його врятувала, — пояснює Антон Соловей. — Сама історія для мене — про пошук своєї цілісності й спокою в душі. Мандрівка Орландо схожа на сон або на подорож із книжки «Тисячоликий герой». Це ніби подорож до себе, коли знаходиш те, що завжди з тобою".

Грізельда-сталкерка на стрипах і токсичний поет, що живе 300 років

Ще один персонаж, який змінює стать, як і Орландо — це Грізельда, яку грають Марія Моторна (Малий театр) і Катерина Рубашкіна (Театр на Подолі, Театр на Печерську). Марія Моторна описує свою персонажку як "сталкерку й павучиху", безмежно закохану в головного героя:

"Коли я шукала прообрази, то мені відразу спадав на думку серіал «Оленя», де Марта дуже нагадує мені Грізельду. Але наша героїня здається цікавішою, особливо після перевтілення в чоловіка. Коли Грізельда — жінка, то її любов проявляється в силі, а коли вона стає чоловіком, Гарі, то більше проявляється в ніжності".

"Для мене прототипом швидше була українська жінка, яка для своєї сім’ї та для себе вигризе все, що можливо. У ній є певна наполегливість, на межі психічного розладу, — каже Катерина Рубашкіна. — Це справді павучиха, як видно з хореографії; вона ніби заплутує Орландо у свій кокон".

Обидві акторки виконуватимуть хореографію на високих підборах: у Марії це двадцятисантиметрові стрипи, у Катерини — вдвічі нижче взуття. "Я і так метр вісімдесят один, а на таких високих підборах у мене просто крутиться голова", — зізнається Рубашкіна.

"Ходити на стрипах — це не проблема, — додає Моторна. — А ось лазити, повзати, підійматися вгору по декорації та існувати в пластиці — це справді важко. Тому що стрипи мають бути не стрипами, а ніби продовженням ноги Грізельди. Коли взуваю їх, то вже відчуваю, що це дає мені певний характер і диктує певні правила існування на сцені".