“Коли я малюю фарбами, я з ними спілкуюся”: про персональну виставку Анни Сапон у Музеї Ханенків -> “Мої фарби – мої співрозмовники”: персональна експозиція Анни Сапон в Музеї Ханенків

У Музеї Ханенків 23 січня стартувала дебютна сольна експозиція Анни Сапон — "З художницями, кураторками, золотими заходами сонця", під керівництвом Каті Лібкінд.

Назва показу — фрагмент з поезії авторки, що була адресована головному куратору 60-ї Венеційської бієнале, Андріано Педросі. Текст виник в рамках проєкту національного павільйону під назвою "Щирі вітання", реалізованого Катею Бучацькою. В самій назві закладено ключові мотиви творчості Анни: рефлексії щодо митців та кураторів, образи світанків та сутінків. До цього переліку варто додати ще й рай, якому в виставці та в цілому в діяльності авторки відведено особливу роль.

Головними об’єктами виставки є одинадцять килимів, виконаних у техніці тафтингу — саме з наміру їх продемонструвати і виникла ідея проєкту. Також будуть представлені два арт-об’єкти, спеціально створені для даної виставки, та близько тридцяти робіт, над якими художниця працювала в період з 2020 по 2025 роки.

Спеціально для Суспільне Культура Анастасія Курінська відвідала підготовку виставки та провела розмову з художницею Анною Сапон, кураторкою Катею Лібкінд, координаторами Андрієм Цикотою та Катериною Барановською, з метою розказати, яким вийшов проєкт та у чому полягає його важливість.

Про те, як відбувається перше враження від творчості Ані

Подорож глядачів починається з кураторського тексту, для якого виділено окремий простір. Це найбільш сокровенний етап виставки.

Наступна зала занурює у творчий доробок 2020–2025 років. Тут знаходяться вітрини з текстами та замальовками Анни, які об’єднані за кольорами та настроями: від холодних відтінків самотності та смутку до яскравих передчуттів раю.

За задумом кураторки, ця частина є відправною точкою в іконографію художниці, яка вимагає від гостей неквапливого споглядання, зосередженості та пильної уваги до деталей.

Перша зала виставки Анни Сапон “З художницями, кураторками, золотими заходами сонця”. Суспільне Культура/Анастасія Курінська

Один з творів Анни, що натхненний її відвідуванням Музею Ханенків ще у 2021 році, символічно займає місце полотна із зображенням інфанти, про яку згадується у тексті художниці. Втім, загальна комунікація з музейним простором скоріше вибудувана на формальному рівні.

Катя Лібкінд відмічає, що навмисно намагалася не перенасичувати виставку концептуальною іронією чи складними нашаруваннями, щоб надати простір для відкритого висловлювання Анни.

Монтаж виставки Анни Сапон “З художницями, кураторками, золотими заходами сонця”. Надно Музеєм Ханенків/Ада Хрол

Головна частина експозиції — третя зала. В ній знаходяться великі килими, виконані в техніці тафтингу, з образами художниць та кураторок: Валерії Тарасенко, Анни Виноградової, Каті Бучацької, Марії Леоненко, Анни Потьомкіної, Оксани Озарчук, Тасі Шпіль, Марії Ланько та Лізи Герман. А кожній героїні присвячено вірш.

Килими представлені у формі прямокутника, що дає змогу зайти всередину об'єкта або обійти його навколо. Питання щодо того, яким боком показувати килими, викликало дискусії у команди, адже зворотня сторона виробів приваблювала мисткиню та кураторку не менше, ніж лицьова.

Остаточне рішення було прийняте після відвідин Софії Київської: Анна почала прикрашати шви на звороті золотим поталем. Анна пояснює: "Мені до вподоби картини, де багато золота та срібла. Срібло — це сніг та лід, а золото — це сонце та світло".

Це рішення створило неочікуваний візуальний зв’язок з "Червоною вітальнею" Музею Ханенків, де в розписах Вільгельма Котарбінського також переважають золоті відтінки. Таким чином роботи художниці природно взаємодіють з інтер'єрами музею на рівні матеріалів.

Катя Лібкінд під час монтажу виставки Анни Сапон “З художницями, кураторками, золотими заходами сонця”. Надано Музеєм Ханенків/Ада Хрол

Четверта зала — діалог кураторки та художниці. Анна створила килим із зображенням Каті, яка, у свою чергу, створила фігуру художниці, що спостерігає за власним "розкладом у раю у день відкриття своєї виставки". Ця взаємодія знаходить логічний фінал в останній залі, де представлений триповерховий макет раю.

"Внизу сховище, коли мені тривожно, я йду туди. Далі — майстерня, а третій поверх — рай, неодмінно з садом", — ділиться Анна.

Тут же завершується й особисте знайомство з Катею та Анею через відеоінтерв'ю, зняте спеціально для проєкту. На думку кураторки, ця розмова є максимально щирою саме через свою безпосередність: "Воно трохи нудне та кумедне. Ми часто не знаємо, що запитати". Водночас ця непрофесійність дуже подобається Каті Лібкінд, вона вбачає особливу цінність у тому, як наївне мистецтво інтегрується у простір класичного музею.

Остання зала виставки Анни Сапон “З художницями, кураторками, золотими заходами сонця”. Суспільне Культура/Анастасія Курінська

Про інклюзивність, що не є першопричиною

Важливою складовою проєкту є його інклюзивність. Анна Сапон — художниця, співзасновниця майстерні "Ательєнормально" для митців із синдромом Дауна та без нього, а також центру для нейровідмінних та нейротипових мисткинь і митців "Прекарня" (від слів "прекрасність" та "пекарня"). У 2024 році вона змінила логотип Forbes та з’явилася на обкладинці видання, а також взяла участь у 60-й Венеційській бієнале в рамках проєкту національного павільйону "Щирі вітання" під кураторством Каті Бучацької.

Мисткиня має синдром Дауна, однак команда проєкту підкреслює: діагноз ніколи не був поштовхом чи метою виставки. Сама Анна представляє себе в першу чергу як художницю, і саме такий підхід підтримують у Музеї Ханенків.

Це вже не перший проєкт інституції, до якого залучають нейровідмінних митців. У 2021 році тут відбулася виставка "Це мені можна", в якій також брала участь Анна Сапон.

Килим авторства Анни Сапон. Надано Музеєм Ханенків/Катя Лібкінд

Експозиція вибудувана таким чином, щоб глядачі спершу сформували власну об’єктивну думку про мистецтво, і тільки в заключній залі, через відеоінтерв’ю, познайомилися з особистістю художниці.

Координатор проєкту Андрій Цикота вважає, що виставка здатна допомогти суспільству зрозуміти, долаючи страх перед незнайомим. Для багатьох відвідувачів це можливість познайомитися з досвідом людини, чий погляд на світ раніше міг бути прихованим.

Тексти Анни, представлені в експозиції, дозволяють зробити це без посередників. Також корисними можуть бути екскурсії Каті Лібкінд, та спільні прогулянки залами з Катею та Анною, що вже включені у програму.

На думку Каті Лібкінд, практика Анни — це цілісний процес, де відсутній поділ на техніки. Килими, малюнки чи тексти є лише різними проявами однієї лінії: захоплення світлом, заходами сонця та жіночою красою. Кураторка звертає увагу на парадокс: попри те, що Анна концентрується на канонічно красивих образах, вона залишається глибоко самотньою та сумною людиною. Вона прагне "нормальності", хоча насправді і є "дуже нормальною".

Для координаторки Катерини Барановської у роботах Анни відчувається унікальна здатність віднаходити красу в епіцентрі війни.

"Анна розповідає про свій біль, страх, про розпач, про пошук краси у світі, що руйнується. І кожен відвідувач, який це бачить, зрозуміє її миттєво. Він буде відчувати емпатію одразу з перших рядків", — переконана Катерина.

Сама Анна розповідає, що коли почалася війна — їй було дуже зле, вона не могла розмовляти й тому малювала: "Коли я малюю фарбами, я з ними спілкуюся".

Зворотний бік килиму Анни Сапон. Надано Музеєм Ханенків/Ада Хрол

Проєкт базується на співпраці. Катя Лібкінд допомагає Анні на кожному етапі — від вибору пряжі до розробки експозиції. Вона бачить свою роль у реалізації амбіцій художниці: "Моє завдання — максимально втілити її амбіцію так, як я її розумію, так, як вона може мені її донести". При цьому мисткиня є повноправною учасницею кожного рішення.

А найголовніше — виставку варто відвідати через її автентичність. Проєкт не містить надуманих сенсів, а роботи не потребують заплутаних слів, оскільки цікаві самі по собі. Ця щирість заохочує взаємодіяти з побаченим таким самим чином