Картинка варта тисячі слів: “Ілюстротека” досліджує глибший сенс ілюстрації.

У "Мистецькому арсеналі" 2 квітня відкрилась експозиція — "Ілюстротека. Українська ілюстрація у діалозі двадцятих", яка з’явилась у колаборації з клубом ілюстрації Pictoric, а також кураторами Олегом Грищенком і Оленою Старанчук.

Згідно із визначеною метою, даний задум має намір вивчити теми української графіки першої третини XX століття та відстежити їхні взаємозв’язки із сучасною ілюстрацією.

Спеціально для Суспільне Культура Анастасія Курінська завітала на цей проєкт і ділиться враженнями про його реалізацію.

Побачити виставку можна буде до 10 травня.

Графіка як продовження розмови

Графіка як засіб вираження невпинно перебуває в полі зору "Мистецького арсеналу". Щороку в рамках "Книжкового арсеналу" є можливість оглянути експозиції української ілюстрації різноманітного стилю. Наприклад, у 2019 році об’єднання ілюстраторів "Ілюстрактор" створило інклюзивну виставку агітаційних плакатів "Оболонья. Стіна ілюстраторів". У 2021-му клуб ілюстраторів Pictoric представив міжнародну виставку "До речі, життя чудове", а у 2022-му — постери, котрі поєднані футуристичною тематикою — Coming Soon. Також у 2025 році Pictoric організував у "Мистецькому Арсеналі" міжнародний форум ілюстрації та дизайну Pic Conference.

На цьому акцентує і співкураторка Олена Старанчук: основою поточної події стала тривала взаємодія з інституцією. І незважаючи на те, що безпосередня підготовка "Ілюстротеки" тривала близько пів року, задум зароджувався значно довше.

Директорка “Мистецького арсеналу” Олеся Островська-Люта (ліворуч) і куратори експозиції “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих” Олег Грищенко та Олена Старанчук під час відкриття. Надано “Мистецьким арсеналом”/Дарʼя Ланова

За словами Старанчук, на міжнародних заходах команда Pictoric часто чула від іноземців питання стосовно витоків української графічної традиції. І, за її словами, раніше було важко дати вичерпну відповідь, не обмежуючись декількома іменами шістдесятників чи сучасних митців, а ця виставка — спроба це зробити.

"Головна ціль даного проєкту — презентувати історію ілюстрації не як явище, що просто з’явилось із європейських актуальних тенденцій, а як глибокий, укорінений процес. Ми прагнемо довести, що ілюстрація існувала у абсолютно різних сферах: у видавничій справі, щоденному дизайні", — відмічає Старанчук.

Яким чином пропонують говорити про ілюстрацію

Попри те, що заявлена мета проєкту ніби передбачала традиційну чітку розповідь, куратори навмисне відмовились від хронології. Експозиція не поділяється на "старе" і "нове". Натомість у кожній залі виникає позачасовий діалог, де роботи художників минулого століття гармонійно співіснують із творами сучасних майстрів.

Дана перекличка за темами, стилями чи техніками виглядає настільки природно, що без маркування іноді складно одразу розрізнити, де чия робота. Таким чином, можна наочно побачити, що традиції української графіки передаються, навіть якщо нинішні ілюстратори звертаються до спадщини підсвідомо.

Ідею тяглості підкреслює і архітектура простору. Щоб уникнути одноманітного маршруту уздовж стін, архітектор виставки Ігор Тимощук запропонував перенести експозицію в об’єм за допомогою будівельних лісів.

"Мені надзвичайно подобається цей індустріальний контраст між простими кольоровими роботами і монументальними лісами. Це демонструє, наскільки раніше недооцінений медіум може розростися і яку площу зайняти", — ділиться Тимощук.

Металеві конструкції, які проходять через усі зали, — перш за все смисловий жест. Вони нагадують про процеси, котрі так і не були завершені через репресії минулого століття, і разом з тим стверджують, що історія української ілюстрації продовжує творитися на наших очах.

Найбільш виразно ця метафора реалізується у центральному експонаті виставки — "Українській абетці" Георгія Нарбута. Роботу інтегрували безпосередньо в ліси, які, якщо дивитися зверху, формують козацький хрест (символічно, тому що абетка сама по собі є синтезом традицій козацького бароко та народного мистецтва). Інсталяція зустрічає відвідувачів у першій залі та супроводжує до останньої, видніючись крізь проходи.

Через передчасну смерть художника оригінальний задум залишився незавершеним: у версії 1917 року графік виконав 14 аркушів, а з варіанту 1919-го збереглось лише три. Щоб заповнити ці прогалини, куратори запросили сучасних ілюстраторів домалювати літери та доповнити роботу сучасними образами, з однією умовою — дотримуватися оригінальної колірної палітри Нарбута.

“Українська абетка” в експозиції виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих”. Суспільне Культура/Анастасія Курінська

Зазвичай ми бачимо ілюстрацію як прикладне зображення, що доповнює текст. Куратори даної виставки ж мають намір представити її як самостійний вид мистецтва. Щоб провести відвідувачів від стереотипів до ширшого розуміння форми, експозицію поділили на чотири тематичні блоки.

Все починається із зали "З обкладинки". Тут демонструють, що книжкова обкладинка може оздоблювати не тільки художні книги, а й нонфікшн, і музичні партитури. Зала важлива також тому, що вона дає аудиторії можливість побачити, яким чином українська графіка XX століття була показана у світі, зокрема на міжнародних виставках у Празі, Брюсселі, Римі та Берліні.

Експозиція виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих”. Надано “Мистецьким арсеналом”/Дар’я Ланова

Наступний крок — зала "Школи", присвячена освітньому процесу, зокрема в Українській академії мистецтв (зараз Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури), де викладали Георгій Нарбут, Михайло Бойчук і Василь Кричевський, а також у центрах Харкова, Одеси та Львова.

Через ескізи, дипломні роботи та монументальні мурали, створені вже сучасними студентами, експозиція висвітлює тяглість.

Експозиція виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих”. Суспільне Культура/Анастасія Курінська

Блок "Дитяча ілюстрація" показує, що література для найменших не потребує обов’язкового спрощення. Навпаки — для митців вона завжди була повноцінною платформою для серйозних мистецьких пошуків і містком, що формував естетичний смак дитини.

Класичні казки в оформленні Михайла Жука чи Олени Кульчицької органічно переплітаються із сучасними рефлексіями на теми Чорнобиля та повномасштабної війни (як-от у "Жовтому метелику" Олександра Шатохіна чи "Війні, що змінила Рондо" Романи Романишин та Андрія Лесіва).

Експозиція виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих”. Надано “Мистецьким арсеналом”/Дар’я Ланова

Наостанок простір "Поза книгою" остаточно вивільняє ілюстрацію за межі паперових сторінок.

Керамічна дошка Івана Падалки, ескізи для кераміки Михайла Жука, текстиль тут межують з інді-відеоіграми, анімацією та протестними плакатами. У кінцевому підсумку ілюстрація набуває об’єму в пап’є-маше та оживає в цифрі, цілком підтверджуючи тезу з кураторської експлікації: "Ілюстрація — універсальна графічна мова, що може існувати далеко за межами звичного книжкового середовища".

Експозиція виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих”. Надано “Мистецьким арсеналом”/Дар’я Ланова

Післямова

Виставка сприймається досить просто, адже першочергова роль тут віддана візуальній складовій. Разом з тим, лаконічність текстового супроводу стає одночасно і позитивним, і недоліком проєкту. З одного боку, експозиція не переобтяжує глядачів надмірною інформацією. З іншого – надає скоріше загальне уявлення.

Яким чином взаємодіяли між собою згадані мистецькі осередки ХХ століття? Завдяки чому тогочасним майстрам вдалося викристалізувати стиль, котрий відрізнявся від європейських тенденцій? І найважливіше — чим же насправді є ілюстрація, якщо ми відмовилися від її звичайного трактування? "Ілюстротека" не дає вичерпних відповідей, але чи заохочує до особистих досліджень?

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]