24 липня 1990 року побачити, як на флагштоку Київради будуть піднімати український синьо-жовтий стяг, на Хрещатик прийшли близько 200 тисяч людей! А у дворі Київради зосередилися підрозділи спецназу, готові влаштувати розправу.
Про це у своїй книзі «День прапора» повідомляє заступник голови Київради 1990-1991 років Олександр Мосіюк, який у 2018 році написав і представив книгу спогадів «День прапора». Вона вийшла у видавництві Yakaboo.
«Ця ідея витала в повітрі. Представники демократичних сил, зокрема я, йшли до міськради з чітким уявленням про українську національну символіку, з розумінням того, що її потрібно зробити державною», – згадує Олександр Мосіюк.
«З протокольним рішенням про підйом прапора я вийшов на вулицю, виголосив цей документ за допомогою мегафона. Оскільки церемонія була призначена на 19:00, а годинник показував 18:30, продовжилися виступи народних депутатів – Сергія Головатого, Лариси Скорик, Ірини Калинець», – пише Олександр Мосіюк.
На фото: Олександр Мосіюк
«Перша спроба прийняти рішення Київради про підняття біля його стін синьо-жовтого прапора була зроблена в п'ятницю, 20 липня 1990 року, – згадує Олександр Мосіюк. – Однак ми, депутати від «Демократичного блоку», не змогли зломити опір комуністів. У той день засідання президії ледь не переросло в бійку. І все ж нам вдалося прийняти проект постанови про підняття українського прапора. До розгляду цього питання було вирішено повернутися на наступному пленарному засіданні, яке, згідно з регламентом, повинно було відбутися у вівторок, 24 липня».
«Щоб звести до мінімуму ймовірність будь яких зіткнень, в тому числі і з міліцією, біля Київради повинне було зібратися якомога більше людей. Для цього церемонію підняття прапора потрібно було провести після завершення робочої зміни на підприємствах міста – о 19 годині. Ми вибрали саме цей час».
«О 17:15 я оголосив про продовження засідання Київради. Тим часом біля будівлі міськвиконкому збиралося все більше людей. Рух транспорту по Хрещатику припинився – вся головна вулиця столиці була заповнена патріотично налаштованими киянами. За приблизними підрахунками, прийшло близько 200 тисяч чоловік! А у дворі міськради чергували бійці ОМОН (спецпідрозділу міліції). Провокація чи фатальна випадковість (наприклад, якби хтось кинув камінь у правоохоронців) могли призвести до зіткнення народу з силовиками. З вулиці почулися звуки ударів – «омонівці» били гумовими палицями по щитах, намагаючись залякати учасників акції. Потрібно було приймати рішення. Тоді слово попросив депутат від «Демократичного блоку» Микола Грабар. Зі знанням справи (він юрист) запропонував: раз немає кворуму, давайте приймемо протокольне (по суті, необов'язкове до виконання) рішення», – пише у книзі Мосіюк.
На фото: кияни перед будинком Київради 30 років тому були у захваті від підняття прапора
«З цим протокольним рішенням про підйом прапора я і вийшов на вулицю, оголосив цей документ за допомогою мегафона», – зазначає Мосіюк.
Він згадує, що перед цим прапор освятили біля стін Софійського собору. Це ідея Богдана Тернопільського, який був тоді членом секретаріату Народного Руху України.
«І ось стрілки показали рівно 19:00. Священики почали читати молитву. Депутати стали злегка підштовхувати мене – мовляв, піднімай. Я виліз на кам'яну тумбу флагштока і став тягнути за трос. Прапор поплив до неба, верхньої точки він досяг о 19:03».
«Всю ніч до самого ранку тривало паломництво до прапора. Багато людей несли квіти, і біля флагштока виросла гора букетів. Активісти встановили там пост. Він був незайвим: з'являлися провокатори з наміром зняти прапор», – пише у книзі Олександр Мосіюк.
24 серпня 1991 року, в день ухвалення Акту про державну незалежність України, синьо-жовте знамено було внесено до зали Верховної Ради і 4 вересня 1991 року урочисто підняте над куполом парламенту. 28 січня 1992 року рішенням Верховної Ради України синьо-жовтий прапор було офіційно визнано як державний. Остаточне утвердження українських національних символів відбулось з ухваленням Конституції України в 1996 році. А у липні 1990 все тільки починалося…
Використання матеріалів сайту лише з активним посиланням на vechirniy.kyiv.ua
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
