Олександр Лінчевський. Фото: Олексій Самсонов
Колишній заступник міністра охорони здоров`я, депутат Київради Олександр Лінчевський в інтерв`ю «Вечірньому Києву» розповів про свою депутатську діяльність та пояснив, чому українці не поспішають довіряти вітчизняній медицині.
Депутат Київради (Голос), заступник голови постійної комісії з питань охорони здоров’я та соціальної політики Олександр Лінчевський упродовж трьох років (з 2016 по 2019) працював заступником міністра охорони здоров`я.
Сьогодні Олександр Володимирович — перший заступник генерального директора універсальної клініки «Оберіг». Має ступінь науковця — кандидат медичних наук.
Олександр Лінчевський. Фото: Олексій Самсонов
«МОНОПОЛІЇ НА КАРДІОЛОГІЧНУ ДОПОМОГУ В УКРАЇНІ ВЖЕ НЕ ІСНУЄ»
— Олександре Володимировичу, упродовж чотирьох років на посаді заступника міністра охорони здоров`я ви, разом з Уляною Супрун, займалися медичними реформами. На вашу думку, чи вдалими є наслідки?
— На відміну від інших галузей, реформування медицини це — той процес, який не закінчиться ніколи. Адже лікарі постійно навчаються чомусь новому, наука рухається вперед й пропонує нові, більш ефективні методи лікування хвороб.
Те ж стосується і пацієнтів. Їм уже недостатньо отримувати доступну медичну допомогу, вони вимагають від лікаря ще й комфорту та якісного обслуговування. Наприклад, сьогодні позитивно сприймається відсутність черг, можливість обрати лікаря записатися на прийом онлайн та ін.
— Сьогодні в Україні смертність від серцевих хвороб знаходиться на першому місці. Чи «працюють» реформи кардіологічної допомоги, які ви проводили свого часу?
— Кардіологічну допомогу в Україні ми фактично демонополізували. Це означає, що тепер в перші години серцевого нападу кваліфіковану допомогу можуть надавати й обласні та прогресивні районні лікарні. Для цього вони мають необхідне обладнання.
При міністрі Уляні Супрун Кабмін виділив кошти на закупівлю 39 ангіографів, які встановили у багатьох лікарнях. Приблизно 10 кардіоцентрів, у яких зараз надають високоспеціалізовану сучасну кардіологічну допомогу, відкрили за кошти Світового банку.
Крім того, тепер допомогу при інфарктах можуть надавати не тільки кардіохірурги, а й кардіологи (ми посилили їхнє навчання), як це робиться у всьому світі.
Також ми запровадили нову систему роботи зі швидкою допомогою. Зокрема, відповідним наказом закріпили: якщо «швидка» виявляє пацієнта з інфарктом, то тепер його вправі відвезти не до найближчої лікарні, де немає ні спеціаліста, ні необхідного обладнання, а до найближчого реперфузійного центра.
Олександр Лінчевський на конференції Всесвітньої федерації медичної освіти. Фото: з відкритих джерел
«КОЛИ УКРАЇНЦІ ЇДУТЬ ЛІКУВАТИСЯ ЗА КОРДОН, ТО ДИВНОГО В ЦЬОМУ НЕМАЄ»
— Також ви відповідали за реформу медичної освіти. На вашу думку, чи достатньо кваліфіковані кадри зараз випускають спеціалізовані виші?
— Ми впровадили об`єктивне мірило перевірки підготовки майбутніх медиків. Це — міжнародний іспит з основ медицини.
Перевірка цим іспитом студентів четвертих курсів показала, що середня кількість правильних відповідей сягала лише 27%. Тобто, це означає, що українські студенти відповідають правильно лише на третину запитань. Таким є справжній стан медичної освіти в України.
Мабуть, саме тому в науковому міжнародному медичному просторі зараз немає українських публікацій та винаходів.
Наша медицина, як система, сьогодні дуже відстає від європейського рівня. Тому, не дивно, що багаті українці їдуть лікуватися за кордон, а жінки навіть відправляються туди на пологи. Також, на жаль, не має в Україні й притоку медичного туризму.
— Що потрібно зробити, аби покращити якість підготовки медичних спеціалістів?
— Треба підняти планку на всіх рівнях. Насамперед на вступ до медичних вишів.
Свого часу ми запровадили вступний бар`єр ЗНО з конкурсних предметів — математики або фізики, біології чи хімії — 150 балів. Цей мінімум добре відсіював слабких невмотивованих абітурієнтів. Така вимога, на щастя, зберігається і зараз.
Також ми ввели єдиний державний кваліфікаційний іспит який складався з 4 частин: українського іспиту «Крок»; міжнародного іспиту з основ медицини; об`єктивно-структурованого клінічного іспиту та англійської мови професійного спрямування.
Хто не складав такого іспиту, той не отримував диплом. Якщо «двієчників» було багато, ставилося питання про доцільність надання ліцензії університету, який не здатний навчити студентів до необхідного професійного рівня.
Та, на жаль, таку норму «зелена влада» скасувала, що значно послаблює якість навчання у медичних вишах.
І нарешті, третій чинник, це — безперервний професійний розвиток медичних спеціалістів. Зокрема, лікарі щорічно проходять курси підвищення кваліфікації. Якщо раніше це було простою формальністю, то зараз — обов`язкова вимога.
Олександр Лінчевський на сесії Київради. Фото: Борис Корпусенко
«ЯКЩО ПІД ПРОГРАМУ ВИДІЛЯЮТЬ БЮДЖЕТ, ТО ВЛАДА ВПРАВІ ВИМАГАТИ ЇЇ ВИКОНАННЯ»
— Як депутат Київради, над якими рішеннями працюватимете найближчим часом у комісії охорони здоров`я?
— У столиці є одна з проблем, яку нам потрібно буде розв`язати. Це — надання медичної допомоги пацієнтам з тяжкою поєднаною травмою (тяжкі ДТП, травми кримінального, побутового характеру та інші).
У Києві є два відділення, які рятують пацієнтів після найжахливіших катастроф, які трапляються у місті. Це — лікарня швидкої медичної допомоги на Лівому березі та 17 клінічна лікарня на Правому березі.
Вважаю, цим відділенням потрібне особливе фінансування. Адже складні травми з ушкодженням кількох ділянок тіла вимагають складного хірургічного втручання та дорогого реанімаційного лікування.
Іншими словами, хворий з такими травмами не може чекати, коли хтось піде до аптеки й купить необхідні ліки. Також не може він чекати, коли приїде консультант з іншої лікарні. Все і всі завжди мають бути на місці. Навіть тоді, коли пацієнтів немає й у медиків видається спокійне чергування.
На мою думку, матеріальне забезпечення цих двох відділень повинне бути ідеальним. Адже тут працюють за принципом пожежників й за межами медичної програми, коли гроші ідуть за пацієнтом.
Нещодавно наша комісія внесла зміни до програми «Здоров`я киян» щодо фінансування цих лікарень (і депутати їх підтримали на пленарному засіданні), але особлива увага влади до них повинна бути завжди.
Кияни мають бути впевненими: якщо з ними щось трапиться вдома, на роботі чи в дорозі, то їх привезуть в лікарні й там буде все необхідне для надання ефективної медичної допомоги.
— Нещодавно Київрада ухвалила нову міську цільову програму «Громадське здоров’я» на 2022-2025 роки. В її основі — не лікування, а профілактика хвороб. На вашу думку, чи зможе прийняття такого документа зменшити кількість захворювань у столиці?
— Я скептично ставлюся до очікування людей, мовляв, ось влада прийняла якусь програму, то тепер — заживемо…
Скажу, якщо кожен лікар на своєму робочому місці не займатиметься профілактикою захворювань, то положення програми так і залишаться на папері.
На мою думку, програма «Громадське здоров`я» містить ряд недоліків. Але по своїй суті вони — формальні та переважно стосуються деталізації. Наприклад, певна сума коштів виділяється на комунікацію з громадою. Тут мені незрозуміло — в якому вигляді відбуватиметься ця комунікація і настільки буде ефективною…
Але, попри недоліки програми, коли міська влада формує певний бюджет на профілактику захворювань, це — дуже добре.
Подібну програму прийняли вперше, тому, як вона працюватиме, спрогнозувати важко.
Вважаю, без забезпечення коштами вимагати від закладів охорони здоров`я та лікарів зусиль по профілактиці захворювань було б некоректно з боку влади. Але коли з цією метою виділяють певний бюджет, то це вже інша справа.
Олександр Лінчевський — сам вакцинувався і другим радить. Фото: Фейсбук
«ОБМЕЖУВАЛЬНІ ЗАХОДИ НЕ ЛІКУЮТЬ ВІД ВІРУСУ»
— Як ви ставитися до введення у столиці жорстких карантинних обмежень? Адже такі заходи дуже підривають бюджет міста…
— На превеликий жаль, сьогодні Україна знаходиться на одному з останніх місць в Європі за рівнем вакцинації. Тому з великою ймовірністю лікарні будуть швидко заповнюватися, що змушуватиме владу вдаватися до крайніх заходів — обмежень в пересуванні, відвідувань закладів та ін.
Та, хочу підкреслити, обмежувальні заходи не лікують від вірусу, вони необхідні, щоб виграти час. Якщо люди не розпочнуть вакцинуватися, то карантин не допоможе.
Поки що, аби ми не втрачали співгромадян через брак місць в лікарнях, хочемо того чи ні, але до карантину доводиться вдаватися.
— Дякую за розмову!
Інна БІРЮКОВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
