22 червня на платформі DOCU/SPACE відбудеться онлайн показ фільму «Безсмертний», який демонструє формування нової національної ідентичності в Росії, та розмова з режисеркою стрічки Ксенією Охапкіною та журналісткою Наталею Гуменюк. Картина була показана в рамках фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA та здобула головну нагороду підліткового журі. Також фільм був висунутий на «Оскар» від Естонії.
Дія фільму відбувається в індустріальному місті на північному заході Росії та розкриває механізми добровільного перетворення людей на ресурси держави. Чи здатна людина бути вільною в імперіалістичному суспільстві, чиї заплутані і таємничі структури панують над її свідомістю змалку? Фільм надає свіжий погляд на створення російського громадянина. Тонке і проникливе бачення режисерки викриває сліди «системи» у найбезневинніших ситуаціях повсякдення. Що стається із волею і самовизначенням людини за таких обставин? Ця ніцшеанська за духом стрічка ставить ключове екзистенційне питання: чи справді людина народжується вільною?
Фільм буде доступний до перегляду лише 22 червня на платформі DOCU/SPACE. Доступ до перегляду – вільний.
19:00 – 22:00 – фільм «Безсмертний» відкритий для перегляду на DOCU/SPACE. Стрічка буде доступною онлайн на території України та таких країн: Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія, Молдова, Росія, Німеччина.
20:00 – 21:00 – дискусія за участю Ксенії Охапкіної та Наталі Гуменюк. Онлайн-трансляцію дискусії можна буде подивитися англійською на Facebook-сторінці Docudays UA та із синхронним перекладом на російську на Youtube-каналі фестивалю.
ВАЖЛИВІСТЬ ТЕМИ
8 травня цього року світ відзначав 75-ту річницю капітуляції нацистської Німеччини. У Радянському Союзі ця подія посіла особливе місце в пантеоні головних державних свят, щоправда, не одразу, а через 20 років після завершення Другої світової війни та наступного дня. Саме з 9 травня 1965 р. бере початок традиція відзначання Дня великої перемоги з набором численних офіційних масових ритуалів: військовими парадами, демонстраціями, покладаннями вінків, перформенсами в школах і дитячих садках. Протягом років Радянський Союз сконструював доволі своєрідну традицію історичної пам’яті, яка ґрунтувалася на офіційній версії тлумачення військових дій на території СРСР як Великої Вітчизняної війни і значною мірою відрізнялася від традиції пам’яті про Другу світову війну, яка сформувалась у Західній Європі. У радянській традиції пам’яті про війну не знайшлося місця для жертв Голокосту, вивезених до Німеччини примусових робітників, військовополонених та насильно депортованих. Натомість на першому місці вшановувалась виняткова військова потужність, економічна й ідеологічна перевага над ворогом та героїчна боротьба.
Радянський наратив Великої перемоги пережив розпад Радянського Союзу й продовжує своє існування в тій чи тій модифікованій формі в національній культурі пам’яті різних колишніх республік СРСР. Якщо в Росії і Білорусі він став одним із фундаментальних стовпів формування нової національної ідентичності, то в інших сусідніх країнах за останні 10 років він дедалі частіше потрапляє у центр критичних суспільних дискусій. Особливо в Україні, Грузії та Молдові, на території яких залишаються не вирішеними конфлікти, розв’язані за прямою чи опосередкованою участю Росії. Так, попри великий хронологічний розрив між подіями 75-літньої давнини і сучасністю, сформовані у радянські часи символізм і риторика Великої Вітчизняної війни активно використовуються псевдореспубліками у війні на сході України, проводячи історичні паралелі й постійно відтворюючи досвід незавершеності тієї війни.
Нагадаємо, київські бібліотеки запрошують на цікаві зустрічі.
Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал "Вечірнього Києва" у Telegram та Facebook.
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
