“Лише дві подібні бази існували в Східній Європі”: художниця з костюмів про колекцію кіностудії Довженка, знищену росіянами

Під час масованого російського обстрілу Києва ракетами та дронами вночі 15 червня було пошкоджено Національну кіностудію художніх фільмів імені Олександра Довженка.

На території студії пошкоджено прибудову до знімальних павільйонів, адміністративні та виробничі будівлі. Однак найбільше постраждав костюмерний цех, де згоріла найбільша колекція одягу України. Тут зберігалося близько 100 тисяч костюмів та приблизно три мільйони одиниць різноманітного вбрання.

Директор кіностудії Довженка Андрій Дончик розповів, що приміщення, де розміщувалися вбрання з таких легендарних стрічок, як “Тіні забутих предків”, “Пропала грамота” та “Богдан Хмельницький”, знищене вщент.

Суспільне Культура розпитало художницю з костюмів Антоніну Белінську, яка працювала над одягом персонажів фільмів “Захар Беркут”, “Сторожова застава”, “Я, «Побєда» і Берлін”, серіалів “Кріпосна” та “Козаки. Абсолютно брехлива історія”, в чому полягала цінність колекції кіностудії.

Сьогодні вночі під час російської атаки на Київ вже вдруге за останній час постраждала кіностудія Довженка. І якщо попереднього разу йшлося про комунікації, вікна-двері, то зараз пошкодження суттєвіші. Приміром, повністю згорів костюмерний склад. Для людини поза кіноіндустрією він може здатися просто великим гардеробом. Що насправді означала ця колекція для українського кіно і чому її втрата болісна?

Насправді матеріальна база кіностудії Довженка — і костюмерний цех, і реквізитний цех — завжди була основою для зйомок великих історичних фільмів. Як українських, так і багатьох копродукцій, що до повномасштабної війни знімалися на території України.

Тому що в Східній Європі було всього дві таких бази. Це велика кіностудія Barrandov у Чехії, яка має левову частку історичних зйомок. Після неї була кіностудія Довженка.

Антоніна Белінська на зйомках “Захара Беркута”. antoninabelinska/Instagram

Тож це дуже велика втрата не тільки для моїх українських колег, але також і для закордонних, тому що частина костюмів вивозилася для зйомок за кордон в тому числі.

Щоб зрозуміти, яку цінність мали ті костюми, потрібно уявити собі, що матеріальна база кіностудії почала формуватися у 20-х роках XX століття. Тож це робота всіх поколінь художників з костюмів, які їх виготовляли. Там дуже багато було саме історичних, виставкових екземплярів. Багато оригінальних костюмів. Тобто не просто речі, які були відтворені, а такі, які в експедиціях були зібрані, у виїздах за кордон. Приміром, дуже велика база оригінальної білизни XIX століття, яку вже неможливо відновити.

Або, наприклад, багато було костюмів-реконструкцій, перезнятих з оригінальних речей, які ми збирали по регіонах України. У музеях не було такої кількості етнографічних зразків, як на кіностудії Довженка.

Я особисто опікувалася такими історичними костюмами, щоб їх не брали на звичайні зйомки. Ми зберігали ці речі, щоб мати їх для експозицій, виставок. Колись це все було в планах зробити. Зараз, звісно, ці всі речі втрачені.

Близько 100 років художники з костюмів це досліджували, робили реконструкції, виготовляли копії, збирали оригінали. Це велика матеріальна база історичного кіно в Україні, яка була просто знищена одним ударом.

У нас ще була невеличка база на Ялтинській і Одеській студіях, але там ці цехи ще раніше були розграбовані. Єдина така база, яка лишалася в Україні, це на студії Довженка.

І це ж не тільки одяг, це аксесуари, це взуття, це оригінальні прекрасні старовинні речі…

Костюм героїні серіалу “Козаки. Абсолютно брехлива історія”. antoninabelinska/Instagram

Я бачила пост травесті-діви Монро, де вона розповідає про перуки, різні прикраси з кіностудії Довженка.

Не знаю, до речі, чи перуки постраждали, бо це трошки в іншому куті. Я не знаю, чи там пошкоджено. Бо сусідня будівля — це пошивний цех. Я одразу дзвонила їм сьогодні зранку, то там повилітали вікна, а обладнання все збережено.

Там треба це все поприбирати, і можна відновити роботу.

Хоч якісь добрі новини.

Так. Але найбільша цінність полягала саме в матеріальній базі.

Директор кіностудії нагадав, що там зберігалися костюми з культових українських фільмів, як-от “Тіні забутих предків”, “Пропала грамота” тощо. Тож разом із ними втрачено частину матеріальної історії українського кінематографу?

Так. Крім того, що це була робоча база, зараз в розробленні є не одне українське костюмоване кіно. Приміром, де зображено початок чи середину XX століття. Я щиро співчуваю цим художникам з костюмів, які на минулому тижні відбирали їх. І тепер незрозуміла доля цих фільмів. Тому що відшити таку матеріальну базу — це не рік роботи.

Це ви маєте на увазі такі, як, наприклад, новий серіал про Виговського?

Я не знаю точно, яке саме кіно. Сьогодні зідзвонювалася з колегою, художницею з костюмів, і вона мені сказала, що вони якраз відбирали костюми часів Першої світової. В четвер-п’ятницю виписували ці речі й не забрали їх.

Ви створювали костюми до багатьох українських фільмів. Про що ви найперше подумали, коли почули про знищення цієї колекції на кіностудії?

Я відчула, що втратила спадщину своїх колег. Я втратила частину себе і велику частину своєї професії.

Тому що потрібно розуміти, що матеріальна база кіностудії Довженка давала можливість за конкурентні гроші робити в Україні кіно. Усвідомлюю, що після цієї трагедії нам потрібно буде орендувати ці речі за кордоном, везти їх в Україну. Це зовсім інші бюджети.

І я прекрасно розумію, що це на якийсь період поховає індустрію, особливо роботу художників з костюмів. Тому що коли ти працюєш з історичними костюмами, ти не можеш робити це окремо від бази, ти з нею працюєш нон-стоп.

Я маю досить великий досвід роботи з історичним кіно, я знаю базу Barrandov, інших костюмерних. Я знаю, що в них є, що можна взяти, в яких розмірах. Але за стільки років роботи на кіностудії Довженка я знала просто поштучно майже всі костюми. Скільки разів мій департамент допомагав там порядки облаштовувати… Я сама особисто сортувала ці історичні речі, які не хотіла, щоб були зіпсовані на зйомках.

Сьогодні я набрала Толіка, який завскладу був, питаю: “І що?”. Він каже: “Ну, лишилася тільки одна цегла”.

Кіностудія Довженка після обстрілу 15 червня. Кіностудія Довженка/Facebook

Чи можете ви назвати в цій колекції кілька речей, які мали для вас особливу цінність?

Для мене було цінно, що там було дуже багато зразків. Наприклад, білизна середини XIX століття, білизна кінця XIX століття, білизна початку XX століття. Це те, що ти можеш побачити в музеях, але помацати, зняти викрійки не можеш.

Взуття так само. Там було багато оригінальних зразків взуття середини XIX століття. Це не одяг, ти вже його так не відтвориш.

Там були копії розшитих камзолів XVIII століття. Це були не оригінали, а копії, але дуже правильні, якісно зроблені копії, де можна було подивитися технологію, роздивитися старі технології, як тоді шився костюм. Бо якщо людина не досліджувала це багато років і матеріалами цими не гралася, то просто по картинці пошити це не реально. А була змога взяти цю річ, привезти, показати технологію, яким чином відшивалося. Помацати оці тканини, способи оброблення, оздоблення, крій.

Уявіть собі, що це була жива база, якою можна було користуватися. Фактично це була музейна база, до якої ми мали доступ, могли вчитися там, дивлячись на роботи інших художників, яких вже нема серед живих. Тому що багато генерацій художників із костюмів вкладалися в цю базу. Оновлювали її, їздили в експедиції, збирали всі ці зразки.

Тому це, безумовно, дуже велика втрата і трагедія як для представників моєї професії, так і для українського кіно загалом.