Аудіоверсія Аудіоверсія матеріалу x1 0:00 0:00 Згенеровано з допомогою ШІ x1 0:00 / 0:00
Згенеровано з допомогою ШІ У ніч на 15 червня російські війська здійснили атаку на Києво-Печерську лавру. Ворожий дрон влучив у Стефанівський приділ, що є вівтарною частиною Успенського собору. Внаслідок цього удару значної шкоди було завдано елементам верхньої частини будівлі, а також кільком іншим спорудам на території заповідника.
Києво-Печерська лавра — це найстаріший і найважливіший монастирський комплекс України, заснований ще в часи Київської Русі. Нині лавра визнана об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО та однією з найвизначніших християнських святинь світу.
За свою понад тисячолітню історію монастир неодноразово зазнавав пожеж, пограбувань та руйнувань під час воєн. У XXI столітті до цього додалися ще й російські обстріли.
У цьому матеріалі Суспільне Культура досліджує найважливіші етапи в історії Києво-Печерської лаври.
Рятувальник на даху Успенського собору Києво-Печерської лаври, який постраждав внаслідок атаки РФ 15 червня 2026 року. Суспільне Новини/Станіслав Свирид
Заснування та розбудова святині
У 988 році князь Володимир Великий хрестив Русь, після чого християнство стало офіційною релігією держави. За правління його сина Ярослава Мудрого, у 1051 році, чернече життя на місці майбутньої Києво-Печерської лаври започаткував монах Антоній.
Згідно з «Літописом руським», авторство якого приписують Нестору Літописцю, Антоній вiв аскетичний спосіб життя і шукав місце для усамітнення, тому оселився у давній печері неподалік княжого села Берестове.
«Прийшов він на пагорб і возлюбив місце це, і став жити тут, молитися Богу», — зазначається у творі.
Навколо Антонія почали збиратися однодумці, яких він постригав у ченці. Так утворилася перша чернеча спільнота. Монахи облаштували Ближні та Дальні печери для усамітненої молитви. Згодом це стало не лише центром духовного життя, а й місцем поховання святих. Сьогодні в печерах зберігаються мощі понад ста преподобних монахів, серед яких Нестор Літописець, лікар Агапіт Печерський, Ілля Муромець та інші святі.
Важливою подією в історії монастиря стало спорудження Успенського собору — головного храму обителі, який цієї ночі зазнав ушкоджень від терористичної атаки Росії. Починаючи з 1073-го, храм будували близько 15 років грецькі архітектори та іконописці. Його стіни прикрашали золоті мозаїки та багатоколірні фрески із зображеннями Богородиці, святих і біблійних сцен. У розписі святині брав участь преподобний Аліпій Печерський, якого вважають одним із засновників давньоруського іконописного мистецтва, чиї роботи стали зразком для кількох поколінь майстрів.
Києво-Печерська лавра була не лише духовним, а й культурним та науковим центром держави. Тут працювали літописці, переписувачі книг, іконописці та лікарі. Найвідомішим цілителем лаври був преподобний Агапіт Печерський, по допомогу до якого зверталися не лише прості люди, а й великі князі.
На початку XII століття на кошти правнука Ярослава Мудрого, князя Святослава Давидовича, при монастирі заснували одну з перших відомих лікарень на Русі.
Протягом століть святиня залишалася духовним центром Русі, почесним місцем поховання князів, церковних ієрархів та інших визначних діячів, а також одним із головних осередків культурного життя держави.
У 1240 році татаро-монгольські війська хана Батия захопили й зруйнували Київ. Руйнувань зазнала і Києво-Печерська Лавра, де після навали загарбників на довгий час занепало кам’яне церковне будівництво, припинився розвиток іконопису, книжкової справи та багатьох ремесел.
Золота доба козацтва
У період козацтва, особливо в XVI–XVIII століттях, Києво-Печерська лавра переживає новий етап піднесення, знову перетворившись на головний релігійний, освітній, мистецький і політичний центр, що мав вплив далеко за межами українських земель.
Відродження святині починається наприкінці XVI століття, коли архімандрит Єлисей Плетенецький розпочинає масштабне оновлення монастирського життя та його інституцій. У 1606 році він переносить до лаври друкарню, що стає початком системного книгодрукування в Києві.
Значний внесок у розвиток монастиря зробили й інші церковні діячі, які суттєво вплинули на становлення української культури. Захарія Копистенський був автором та видавав у лаврських друкарнях богословську полемічну літературу, написану книжною українською мовою. Паїсій Беринда став одним із найвизначніших мовознавців свого часу, уклавши «Лексикон словенороський» — перший словник церковнослов’янської мови, над яким лексикограф працював майже 30 років. Інокентій Ґізель вважається автором «Синопсиса», що є одним з перших викладів історії Русі. Петро Могила здійснював реформи православної освіти та заснував при лаврі школу, яка згодом об’єдналася з братською школою і поклала початок Києво-Могилянській академії.
З другої половини XVII століття, у період Гетьманщини, козацька старшина та гетьмани активно підтримують монастир як символ православної віри та козацької держави.
За правління Івана Мазепи Києво-Печерська лавра переживає справжній розквіт, адже гетьман став меценатом і спонсором масштабної архітектурної перебудови монастиря в стилі українського бароко. У той час реконструюють й оздоблюють Успенський собор, зводять нові корпуси, оборонні мури та вежі, а також інші споруди, що формують бароковий вигляд Верхньої лаври. Завдяки цьому архітектурний образ монастиря набуває того пишного й урочистого вигляду, який ми бачимо сьогодні.
Гетьман Іван Мазепа. Суспільне Культура/Вікторія Желєзна
За сприяння гетьмана в лаврі було видано десятки книг, богословських текстів та освітніх видань.
Цінними стали перевидання «Апостола» у 1695 році та «Євангелія» у 1697 році. Твори майстерень також вирізнялися розкішним оформленням — палітурки книг прикрашали коштовним камінням, мідеритними гравюрами, вишуканими орнаментами та ілюстраціями.
Окрім друкарні, при монастирі діяли школи, бібліотеки, майстерні переписувачів, іконописців і граверів, що формували культурні тенденції, які впливали на розвиток духовного та інтелектуального життя всієї Гетьманщини.
Лавра за часів Російської імперії та СРСР
Після остаточного входження українських земель до складу Російської імперії Києво-Печерська лавра зберегла статус одного з найважливіших православних монастирів.
У 1786 році імператриця Катерина II провела секуляризаційну реформу, внаслідок якої обитель втратила значну частину своїх земельних володінь і джерел прибутку. Однак, попри це, комплекс продовжив щороку приймати тисячі паломників із різних куточків імперії.
Протягом XIX століття на території лаври споруджували нові будівлі, реставрували храми, розширювали друкарню, поповнювали бібліотечні та музейні колекції. Втім, імперська влада дедалі активніше інтегрувала діяльність святині в російський церковний та політичний простір.
Після ліквідації автономії Гетьманщини монастир поступово віддалявся від українського культурного контексту та дедалі більше підпорядковувався політиці РПЦ.
У цей самий період із території України вивозили культурні та церковні реліквії. До рук росіян потрапляли стародруки, рукописи, ікони, архівні документи та інші артефакти як із Києво-Печерської лаври, так і з інших українських храмів. Сьогодні ці пам’ятки зберігаються в музеях та архівах Москви й Санкт-Петербурга, де їх презентують як частину винятково російської історії та культурної спадщини.
Після встановлення влади більшовиків для Києво-Печерської лаври настав один із найтрагічніших періодів її історії. У 1926 році совєти створили на території монастиря Всеукраїнське музейне містечко, фактично припинивши діяльність чернечої обителі. Багато церковних цінностей вилучили або знищили, а чимало священнослужителів та незгідних з режимом стали жертвами репресій.
Друга світова війна принесла лаврі нові випробування. 3 листопада 1941 року вибухом було зруйновано Успенський собор. На той момент Київ перебував під німецькою окупацією вже два місяці. Вибух був настільки потужним, що територію комплексу вкрили уламки мозаїк, фресок, різьбленого декору та цегли. Пошкоджень зазнали сусідні споруди, загорілися музейні приміщення, архіви та бібліотечні фонди.
Найімовірнішою версією причин трагедії історики називають підрив мін, закладених працівниками НКВС під час відступу радянських військ із Києва восени 1941 року. Втім, обставини знищення собору й досі залишаються предметом дискусій.
Після війни радянська влада не поспішала відновлювати споруду. Упродовж десятиліть на місці Успенського собору залишалися руїни, де проводили археологічні дослідження. Релігійне життя на території монастиря було обмежене, а будь-які прояви церковної діяльності перебували під суворим контролем СРСР.
Лише наприкінці 1980-х років, у період Перебудови, розпочалося поступове відродження монастиря. У 1988 році до відзначення тисячоліття Хрещення Русі церковній громаді повернули Дальні печери. Ще через два роки, у 1990-му, Києво-Печерську лавру внесли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра. Пресслужба
Культовий об’єкт після відновлення незалежності України
Після здобуття Україною незалежності українці отримали можливість відроджувати свої культурні та релігійні традиції, які до кінця існування СРСР не були повністю забороненими, але сприймалися як щось контрольоване та ідеологічно обмежене системою.
Головним символом відродження стала відбудова Успенського собору, завершена у 2000 році та освячена на дев’яту річницю незалежності України. Храм відтворили на основі архівних матеріалів, фотографій та результатів досліджень, і він знову став центральною спорудою Верхньої лаври.
У 2000-х роках кількість відвідувачів культового місця стабільно зростає, розширюються музейні експозиції, організовуються нові археологічні й історичні виставки, проводяться наукові конференції та видавничі проєкти.
У 2010-х роках навколо Києво-Печерської лаври посилюється дискусія щодо її статусу та системи управління. Одним із ключових питань стає розподіл територій між державним заповідником і громадою монастиря, а також правовий статус окремих храмів Верхньої лаври. У цей час неодноразово оновлюють договори користування, уточнюють відповідальність та доступ до різних об’єктів комплексу.
Києво-Печерська лавра. УНІАН
Після отримання Томоса про автокефалію Православної церкви України у 2019 році ситуація навколо споруд лаври загострюється. Суперечки виходять далеко за межі суто релігійної тематики та набувають суспільно-політичного значення. В українському суспільстві активізуються дискусії щодо церковної юрисдикції, історичної належності святинь і ролі православних структур у державі.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році ці процеси ще більше посилюються. Українська влада почала процес перегляду умов користування об’єктами заповідника. Так, у грудні 2022 року Міністерство культури ухвалює рішення не продовжувати договори оренди з Українською православною церквою, що викликало обурення як в керівництва, так і в парафіян релігійної організації.
У березні 2023 року держава офіційно розірвала договір про безоплатне користування частиною майна Києво-Печерської лаври. Після цього почався процес передання корпусів у розпорядження державного заповідника.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв’язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]