Дивовижний Київ у сутінках показують у столичному музеї

Марія КАТАЄВА

На першому поверcі Музею історії Києва відкрилася виставка «Київ: зона сутінок» – твори живопису і графіки з колекції музею, що рідко експонуються.

Тема сутінок вибрана невипадково – взимку маємо найкоротші дні. Втім, у такий час місто виглядає навіть загадковіше.

– У Києві не буває цілковитої темряви. Сутінки, присмерк, світло ліхтарів, блимання вікон, місячне сяйво, підсвітка пам'яток архітектури – і звичний краєвид стає химерним, а кожна тінь – живою. Загалом нічних та сутінкових краєвидів у мистецтві існує порівняно небагато, адже упродовж майже трьохсот років існування пейзажу як окремого жанру було заведено писати з натури, або бодай з писаних з натури етюдів. Зайве казати, що розрізняти у присмерку кольори та ще й працювати тонкими відтінками вельми непросто. І все ж сутінки непереборно ваблять митців. Сутінки – це настрій, найкраща атмосфера для мрій, романтичних прогулянок та філософських роздумів, – говорить кураторка виставки Катерина Липа.

Подорож таємничим Києвом починається з творів співця сутінок Григорія Світлицького. Він продовжив вітчизняну традицію «нічного» живопису, адже у петербурзькій Академії мистецтв він навчався у майстра нічних пейзажів Архипа Куїнджі. Художник любив загадкову атмосферу, писав навіть при місячному світлі. Серед його картин, зокрема, постать Петра Чайковського, який писав твори та виступав в Україні.

На виставці можна прослідкувати, якими художники бачили сутінки у Києві та околицях упродовж ХХ та на початку ХХІ століття.

Основна тема творчості Самуїла Каплана – людина та місто, часто у певному фантастичному вимірі. Роботам художника характерні ліризм, оптимізм, яскравість. Іноді на міських пейзажах він зображає сам себе.

Одна з його робіт показує Кухмістерську слобідку, а нині Березняки, яка в ті часи страждала від повені.

Картини Каплана закарбували Київ у деталях – вивіски міста, машини, краєвиди, яких вже немає. Зокрема, площа Перемоги, Хрещатик.

Привертає увагу його робота «Весна 86-го року», присвячена Чорнобильській трагедії. У спокійне життя квітучого міста вриваються гелікоптери. А ще тут художник зобразив себе і заховав трьох котів.

Серія «Пам'ятки архітектури» (церкви) та їх перегук з іншими сторіччями (серія «Погляд крізь віки») зображені в офортах Анатолія Марчука.

Поруч – яскравий «Вечірній парк» сучасного митця Петра Лебединця, відвідувачі його накриті густою тінню.

У сутінках місто перевтілюється. Для Раїси Кузіної воно стає відсторонено-казковим, для Івана Григор’єва – міські вогні перетворюються на карнавальну ілюмінацію, яка виграє різними барвами, відбиваючись у Дніпрі, Генріх Нечипоренко бачить зимовий Маріїнський палац як театральну декорацію у яскравому сценічному світлі.

Присутність у «сутінковому» контексті роботи Анатолія Лимарєва видається несподіванкою. Друзі називали художника «сонцепоклонником». Родом зі Донецької області, його стихією був розпечений український степ. Втім, по темних калюжах і напіврозталому снігу картини блукають вогняні рефлекси промінців сонця, що от-от зійде. Таким чином митець наче нагадує, що темряву завжди змінює світло.